Всі ми є свідками важливих історичних процесів, які відбуваються в сучасній Україні і супроводжуються гострою політичною боротьбою. Серед проблем, які постали перед українською властями у 90-х рр. ХХ ст., одне з чільних місць посідає так зване «аграрне питання». Воно полягає у тому, щоб шляхом реформування колгоспів у приватні, фермерські чи кооперативні господарства зробити сільське господарство рентабельним і ефективним. Процес зворотній до колективізації особливо активно розпочався в листопаді – грудні 1999 р. і пов'язаний з низкою указів Президента України Л.Д. Кучми. Найбільш активно він відбувається насамперед у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та ряді інших областей розташованих на заході держави, де ще живі традиції, де люди споконвіку мріяли мати у своїй власності хай невелику, але свою ділянку землі. У зв’язку з цим, особливо актуальним є дослідження процесів колективізації на західноукраїнських землях в 1939–1952 рр., які й зумовили ту ситуацію, що є сьогодні у сільському господарстві і сприяли в значній мірі появі кризових явищ на селі.

Дана робота є актуальною ще й тому, що комплексно питання колективізації на території західних областей УРСР ще не вивчалося ні в радянській, ні в сучасній українській історіографії, ні українськими істориками діаспори.

Метою даного дослідження є вивчення передумов, причин, ходу та наслідків колективізації на західноукраїнських землях у 1939–1952 рр. на підставі джерел та досліджень істориків, які вивчали окремі питання, що в тій чи іншій мірі стосуються проблеми висвітлюваної у цій роботі.

Об’єктом дослідження у даній роботі виступає колективізація в західноукраїнських областях у 1939–1952 рр., а предметом – закономірності перебігу колективізації у різних областях, наслідки створення колгоспів, а також методи і засоби проведення колективізації.

Дана робота хронологічно охоплює період з 17 вересня 1939 р. до кінця 1952 р., тобто від моменту приєднання західноукраїнських земель до УРСР (Чернівецьку область було приєднано 28 – 30 червня 1940 р., а Закарпаття – в жовтні 1944 р.) і до моменту офіційного завершення колективізації.

Дана робота має цінність хоча б і тому, що досі проблема колективізації у сільському господарстві на території західноукраїнських земель у 1939–1952 рр. ще не вивчалася дослідниками. Вивчалися лише окремі аспекти історії регіону, які в тій чи іншій мірі торкаються даної проблеми. Так, зокрема дослідники Ю. Курносов, А. Авторханов, І. Винниченко, І. Волков, М. Поліковський займалися вивченням питань депортації українців із західних областей УРСР в 40–50-х рр. ХХ ст., питання політичного терору московського уряду і Компартії щодо українців. Українські дослідники з діаспори М. Рудницька та Л. Лисенко спробували довести у своїх працях нерентабельність колективної форми господарювання на землі, вказати на економічні фактори тиску радянського уряду на селян з метою прискорення темпів колективізації. Проблему нерентабельності колгоспів показав у своїх працях і англійський дослідник Р. Конквест. А І. Кожукало, В. Соколов привели у своїх дослідженнях низку яскравих прикладів колективізації в Станіславській (зараз Івано-Франківська) області, описали масові походи селян з Наддніпрянщини в західні області УРСР за хлібом. ............