Доповідь
на тему:
«Кому потрібна судова реформа?»
1. Проблеми навколо судової реформи
Сьогодні у засобах масової інформації широко висвітлюється нібито найголовніша «проблема» суспільства – реформа судової системи країни. Особливої гостроти це питання набуло останнім часом у політичних колах. Але наразі існує криза державної влади, виникають суперечки щодо того, яким має бути державний устрій. А без визначення форми державного правління і системи влади не можна проводити кардинальну судову реформу.
У такій ситуації виникає питання: кому сьогодні вкрай потрібна судова реформа в тому вигляді, що пропонується законопроектом? Людям чи політикам?
Якщо судова реформа здійснюється для людей, то подивімось, що потрібно громадянину і яким він убачає судовий устрій. Будь-який громадянин скаже, що хоче:
– щоб суд знаходився там, де він живе;
– щоб за розгляд справи він сплачував доступне мито;
– щоб суд виніс справедливе і законне рішення в розумні строки, яке буде вчасно виконане.
І якщо громадянин із цим рішенням не погоджуватиметься, матиме можливість для його оперативного перегляду, а не протягом кількох років, як це має місце у вищих судових інстанціях.
На мою та думку багатьох сучасних вчених, для цього реформу треба почати з місцевих судів. Адже на цьому рівні розглядаються і завершується розгляд понад 90% справ. Ми ж розпочинаємо реформу із вищих судових інстанцій.
Із цивільного судочинства відокремлена адміністративна юстиція. Фактично є три судові системи – загальних, господарських і адміністративних судів.
Унаслідок таких реформ судова система стала складнішою, розбалансованою та малодоступною.
Людина може ходити по судах роками, і фактично не бути допущеною до правосуддя через формальні процедури та існування судів різних юрисдикцій.
Так, особі відмовляють у прийнятті заяви з причини непідсудності справи – загальний місцевий суд вважає, що спір має розглядати окружний адміністративний суд, який відсилає до господарського суду, а останній, у свою чергу, повертає справу до загального чи адміністративного суду.
Існує ще одна проблема – якщо перша й апеляційна інстанції розглядають справи у більш-менш розумні строки, то в касаційній інстанції справи розглядаються роками. Інколи за цей час зникає потреба у захисті порушеного права, а позов втрачає актуальність.
На сьогодні половина судових рішень скасовується, а справи «ходять» по колу через плутанину з юрисдикцією.
Наприклад, у 2006 р. прокурор звернувся до суду в інтересах громадян щодо захисту земельних прав. Справа протягом трьох років розглядалася судами в порядку адміністративного судочинства. А в лютому 2009 р. Вищий адміністративний суд України скасував усі рішення і роз’яснив сторонам, що розгляд справи належить до юрисдикції цивільного суду.
І все спочатку. Хоча по суті спір був вирішений правильно.
Постає питання: невже ні суддя місцевого, ні суддя апеляційного судів, ні прокурор, ні адвокат не могли розібратися у підсудності справи?
За законопроектом пропонується утворити в областях, крім існуючих місцевих, окремі окружні цивільний, кримінальний, адміністративний та господарський суди, а також чотири окремі спеціалізовані апеляційні суди. ............