Вступ

 

Тема роботи – Конституційний Суд України.

Предмет дослідження – порядок формування Конституційного Суду, його склад, функції та повноваження, практична діяльність суддів Конституційного Суду, та ті проблеми, що виникають в ході цієї діяльності. Окрему увагу приділено гарантіям діяльності суддів, що органічно випливає з необхідності забезпечення повного, неупередженого, об’єктивного та кваліфікованого розгляду справ.

Мета дослідження – з’ясування специфіки та особливостей діяльності Конституційного Суду України в порівнянні з судами загальної юрисдикції.

Актуальність проблеми – неоднозначність в розумінні призначення Конституційного Суду України, через те, що він діє лише з жовтня 1996 року. Крім того специфіка проваджень Суду породжує в суспільстві хибні думки, що Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми в суспільстві, що мають хоча б якесь правове підґрунтя. Тому висвітлення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, детальний аналіз його діяльності, порядку звернення до нього, відмінності його від судів загальної юрисдикції робить цю роботу досить актуальною.

1. Проблеми становлення конституційної юрисдикції

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Ідея створення конституційного правосуддя як форми конституційного контролю порівняно швидко увійшла в громадську правосвідомість, не зустрівши значного опору. Якщо й були суперечки, то з приводу того, як будувати Суд – чи за американською моделлю, коли функцію конституційного контролю здійснює система загальних судів або найвищий суд країни, чи це має бути спеціалізований, окремий Конституційний Суд. За концепцією Верховного Суду України, конституційний контроль мала здійснювати окрема конституційна палата. що структурно входила до складу Верховного Суду України. Це зняло б можливість тиску і з боку інших гілок влади, підвищило авторитет судової гілки влади.

Гостро стояло питання і щодо порядку утворення Конституційного Суду. Спочатку, передбачалося, що мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України – за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим. Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та з'їзд суддів України.

За Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. №422/96 (далі «Закон»), порядок призначення суддів аналогічний тому, який діє в Болгарії та Італії. Як писав колишній суддя Конституційного Суду В. Скоромоха «очікуване «дитя» народилося «недоношеним» і певною мірою «небажаним»». Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, соціальну та ідеологічні сфери життя. ............