Козацький обоз, символіка та зброя

Козацький обоз

Задумавши похід проти ворогів, татар, турків та поляків, запорозькі козаки вхолосту били на Січі з найбільших гармат, затим посилали кругову повістку козакам-зимівчакам, які жили у степу по хуторах, слободах та землянках-бурдеях. На такий поклик поспішали, як бджоли до своїх вуликів, звідусіль козаки до збірного пункту, хто пішки, хто верхи, із зброєю та продовольчими припасами. При цьому, якщо йшлося про нагальну оборонну війну, коли треба було відбити раптовий напад ворога, відібрати у нього захоплений християнський ясир, то козаки збиралися в похід швидко, кидалися на ворогів навально, вступали в бій мужньо, не шкодуючи життя, ні сил, і потому так само швидко поверталися на Січ.

Коли ж ішлося про наступальний похід, і то в особливо великих масштабах, то запорожці залучали й городових козаків, посилаючи до них у міста, здебільшого під час ярмарок та великих свят, своїх оповісників— машталірів.

Зібравши таким чином якомога більше охотників для походу, запорозька старшина відкривала велику раду, де повідомляла славному низовому товариству причини їх виклику на війну і загальні плани походу, затим усіх, хто зібрався, розпускали на кілька днів по куренях, зимівниках та слободах, аби вони могли запастися необхідними речами для тривалого походу— харчами, бойовою зброєю, важкими возами, сильними кіньми, — і лише після цього вдруге скликали раду й оголошували похід. Незвичайне видовище становила собою велика сила запорозьких вершників на степовій рівнині.

Ой у полі могила, широка долина,

Сизий орел пролітає:

Славне військо, славне запорозьке,

У похід виступає.

Ой у полі могила, широка долина,

Сизий орел пролітає:

Славне військо, славне запорозьке,

А як золото сяє.

Попереду їхав на коні військовий хорунжий з червоним прапором або хоругвою в руці; за хорунжим, на чолі самого війська, на доброму аргамаку в багатій збруї та шорах виступав “власний” кошовий отаман, який вручав свою владу на час своєї відсутності в Січі “наказному” отаманові. За “власним” кошовим отаманом виступали послідовно піхота, кіннота й артилерія, розділені на полки та сотні з особливими полковниками на чолі; більшість кінних козаків, як і сам кошовий отаман, часто виступали, за прикладом татар, парокінними. Разом з військом ішов цілий стан потрібних у поході людей: ковалів, слюсарів, кашоварів і грабарів, тобто саперів, які вміли при нагальній потребі швидко зводити усілякі земляні укріплення, тобто насипи та шанці для захисту від ворога у відкритому степу. Разом з військом рухалися важкі вози, на яких запорожці везли свою артилерію і частину зброї і які водночас слугували козакам для перевезення поранених та як засіб захисту від супротивника. Виступаючи цілим військом, запорожці завжди рухалися табором, усередині якого йшла піхота, зовні— кіннота. Для спостереження за пересуванням ворога вони неодмінно виряджали увсебіч, на версту від табору, особливих передових козаків. Рухалися вони дуже повільно, здебільшого вночі, вдень ставали в глибоких балках, густих байраках та драбних чагарниках. У дорозі завжди були надзвичайно обачними: не розпалювали багаття, не курили люльок, не дозволяли іржати коням і зав’язували їм морди хустками, мотузками або ременями; намагалися говорити між собою стримано, упівголоса чи навіть пошепки; для орієнтації на місцевості брали з собою так званий нюрнберзький квадрат, тобто свого роду компас. ............