Ландшафт і врожай

В основу кожного землевпорядкувального проекту вкладається певна концепція. Система контурномеліоративного землеробства — одна з таких концепцій, яка нині найчастіше використовується в проектуванні сільськогосподарських угідь.

Ліси, поля, водойми, горби, долини, яруги сформували єдності — контури. Загальна структура цих контурів і визначає характер ландшафту. Ьапсі (нім.) — земля і зспаїі — взамозв'я-зок, взаємозалежність. У географії ним позначається відносно однорідна ділянка, яка утворилась в ході еволюції і відрізняється від інших своєю структурою і властивостями.

У процесі господарської діяльності людина прагнула ліквідувати дрібні природні контури, об'єднавши їх в єдине поле чи пасовище. Бувало і навпаки — ділянки роз'єднувались. Таким чином переформувались природні і утворювались нові природногосподар-ські угіддя — контури. Всі вони мають свою внутрішню структуру і по-різному реагують на втручання людини. Залежно від розташування кожне угіддя більш чи менш підвладне деградації, особливо під впливом водної ерозії — наймогутнішого руйнівника поверхні нашої планети.

Вивчення контурності, як природної, так і створеної людиною, показало, що в межах визначених територій є своя закономірність побудови окремих типів таких контурів. Найчастіше характер поєднань різних контурів пов'язаний з висотою місцевості і з особливостями побудови рельєфу. Виявляється, що меліорація (тобто поліпшення для раціональнішого використання) групи суміжних контурів у межах однієї висотної градації приблизно однакова.

Таким чином, контурно-меліоративне землеробство — це система землевпорядкувальних, агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних заходів, тісно пов'язаних між собою і з рельєфом місцевості. Ця система насамперед спрямована на створення надійного захисту проти руйнівної дії водних потоків і на підвищення родючості земель.

Контурна організація — елемент нового підходу, нової, більш узагальнюючої концепції, що отримала назву адаптивного землеробства. Очевидно, розповідь про контурно-меліоративну систему землеробства і слід почати з пояснення, чому нас не влаштовує стара система землеробства і в чому суть нової.

Можна говорити про адаптивне рослинництво в сільському господарстві чи навіть адаптивне природокористування в цілому. Однак зосередимо увагу лише на землеробській практиці.

Адаптація — це, як відомо, пристосування. Процес адаптації безкінечний і безперервний. Нині йдеться не так про природну, як про керовану адаптацію. Виходячи з цього, президент АН МРСР, член-кореспондент Академії наук СРСР О. О. Жученко і запропонував адаптивну систему інтенсифікації сільського господарства. Суть її — диференційоване використання кожної ділянки землі, вибір відповідних екологічних ніш для кожної культури, диференційоване застосування техніки, добрив, пестицидів і зрошення. Впровадження адаптивної інтенсифікації неможливе без зміни вже сформованої в масштабах країни тенденції до уніфікації техніки і технології землекористування, планування сільськогосподарського виробництва.

Стратегія адаптивного землеробства набагато перспективніша інших видів освоєння земельних ресурсів як природоохоронна і природовідновлювана.

Загальний стан земель у нас, як і в усьому світі, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. ............