Курсова робота з культурології

Лексика традиційної матеріальної культури у подільській говірці

Зміст

Вступ. Особливості історичного розвитку та культури Поділля

І. Історія створення і розвитку легендарного міста Умань – частини колишнього Поділля

ІІ. Розповідь про носія інформації досліджуваного регіону     

ІІІ. Характеристика мовної системи подільської говірки

1.  Фонетичні ознаки подільської говірки

2. Морфологічні особливості мовної системи подільської говірки

3. Особливості лексичного складу

4. Лексика подільської говірки за походженням

5. Словник побутової лексики подільської говірки

Висновки

Бібліографія

Вступ. Особливості історичного розвитку та культури Поділля

Українська мова єдина, на сучасному етапі в ній відсутні будь-які локальні чи регіональні відмінності, але в народному мовленні можна простежити регіональні особливості мови, що пояснюється позалінгвальними чинниками. Самобутність українського народу, його мови зумовлена специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об'єднань. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина, а відтак і Вкраїна, Запоріжжя, Мала Русь.

Період X—XIV ст.ст. характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля – територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.

Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо, що, у свою чергу, не могло не накласти відбиток на лексичну систему народу того чи іншого регіону України.

Етнографи та лінгвісти давно почали приділяти увагу вивченню специфіки певних регіонів України. Одним із перших, хто спробував зрозуміти регіональне багатоманіття України і, отже, зональну специфіку української культури, був французький топограф Г. Левассер де Боплан. Він виділяв в Україні XVII ст. вісім регіонів: Волинь, Поділля, Покуття, Брацлавщину, Київщину, Сіверщину, Чернігівщину та Угорську Русь. Серед вітчизняних дослідників до цієї проблеми зверталися О. Шафонський, Я. Маркович. Деталізовану картину етнорегіонального розвитку України у першій половині ХІХ ст. подав лінгвіст П. Білецький-Носенко. У ХХ ст. Це питання розробляв М. Сумцов.

Регіональність в історичному розвитку України позначилась і на розвиткові особливостей лексичної системи. ............