ЗМІСТ
ВСТУП
1. СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯ У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ
2.ФОРМИ І МЕТОДИ ЛОБІЮВАННЯ
3. ЛОБІЗМ – НЕУЗАКОНЕНА УКРАЇНСЬКА РЕАЛІЯ
4. ФОРМИ І СПЕЦИФІКА ЛОБІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
5. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
6. ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Групи інтересів та групи тиску існують упродовж всієї історії людство, з тих пір коли почали складатись системи влади. Специфічність конкретної групи інтересів проявляються в тому, що, по-перше, саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від інших суб’єктів господарської діяльності, по-друге, що ці інтереси можуть виходити за межі норм, правил, навіть закону, по-третє, що вони повинні мати можливість представити свої прагнення державним структурам. Специфічність інтересу є одним із базових ознак групи. Інша характеристика – можливість реалізувати свій інтерес.
У багатьох країнах світу діяльність лобістів легалізовано і вони відіграють значну роль у формуванні політики. Зокрема, професор В. Согрін у своїй „Политической истории США” (Москва, 2001) зазначає, що роль груп інтересів в американській політиці протягом останньої третини двадцятого століття зросла. На відміну від електорату, який реалізує свої політичні права лише під час виборів, групи інтересів беруть участь в політичному процесі безперервно. Без їх участі не приймається жоден законодавчий акт, вони перманентно впливають на всі гілки державної влади. З огляду на свою реальну політичну вагу і вплив на політичну владу, вони можуть стояти в одному ряді з двопартійною системою і державою.
Тим не менше не можна однозначно стверджувати, що лобіювання отримало належне врегулювання в усіх країнах. Умовно, усі іноземні держави можна поділити на чотири групи: для перших характерне існування законодавчого регулювання лобізму (наприклад, США, Канада, Японія); у країнах другої групи є закони, що регулюють певні аспекти лобізму (наприклад, Кодекс етики лобістів у Франції чи Положення “Про реєстрацію союзів та їх представників у Бундестазі” у Німеччині); до третьої групи відносимо країни у яких немає відповідного правового регулювання, але тривають активні дискусії чи обговорюються проекти законодавчих актів (наприклад, активно обговорюється ця проблема у Італії, Швеції, Польщі, Казахстані, Росії та ряді інших державах); до четвертої групи – ті, у яких ця проблема не привертає належної уваги суспільства та політиків (Україна).
Незважаючи на відносну новизну для політичного лексикону терміну «лобізм», це явище існувало і в радянській політичній системі. У цей час сформувалися традиції лобіювання, які були прийняті, практично без змін, новою українською політичною системою. Серед них – широке використання особистих зв’язків і незаконних методів, відсутність реальної конкуренції інтересів, абсолютна непрозорість механізму лобіювання. Донедавна саме поняття лобізму в нашому суспільстві носило негативний відтінок, а назвати людину лобістом було рівносильно докору в закулісних методах впливу. На Заході існування професійних і громадських лобістських організацій – коректні методи впливу на законодавчу і виконавчу владу, і ставлення до них у суспільства і населення цілком лояльне.
1. СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯ
У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ
Депутати, особливо вибрані, як в Англії, за мажоритарними округами, за визначенням, представляють інтереси своїх виборців разом з інтересами підприємств, різних товариств певного округу. ............