Мариністика Володимира Свідзінського
Образ моря у філософській поезії першої половини XX ст. у біографічному аспекті, як правило, пов'язаний із відпочинком і лікуванням авторів на узбережжі Чорного або Азовського морів. Проте їхня мариністика - не тільки і не стільки ліричні подорожні щоденники, скільки художнє окреслення місця й ролі моря в картині світу, сформованій поетом-мислителем. Живі безпосередні враження від водної стихії - це лише момент у перебігу думок і почуттів суб'єктного "Я" вірша.
Віддаленість і відмінність пейзажів рідного довкілля від моря наповнювали його образ емоціями подивування, художнім екзотизмом; проте основним було містичне переживання, котре ставало поштовхом до трансцендування, виходу за межі реального. Розмисел художньо-онтологічного характеру властивий, зокрема, мариністиці В.Свідзінського.
Пейзажну лірику митця в контексті всієї його творчості вивчали Е.Райс, В.Стус, І.Дзюба, Е.Соловей, Г.Кернер, В.Яременко, А.Свідзинський, М.Моклиця та інші, проте поетова мариністика ще не була предметом окремого дослідження. Філософське й художнє багатство, своєрідність образу моря в ліриці "плеканця полів сумовитих і тиші грабових гаїв" потребують, на нашу думку, спеціального висвітлення. Застосуємо метод текстуального аналізу, послідовно, за збірками, розглядаючи твори, які можна зарахувати до поетичної мариністики. Е.Соловей подає відомості про вірогідне перебування В.Свідзінського за часів отроцтва в тітки в Сухумі, а також про відпустки, під час яких 1934,1935, 1937,1938 років він побував у Коктебельському будинку творчості, на Чорному морі, та 1936 року - на Азовському морі, під Маріуполем. Листи з узбережжя, автобіографічні мотиви у віршах потверджують думку дослідниці про те, що для митця, "попри безгрошів'я, хвороби, втому - відпустки були немов яскраві латочки на вбогому рам'ї буднів, навіть якщо доводилося їхати, не діставши відпускних, а то й зарплати". Отже, перша зустріч В.Свідзінського з морем відбулася ще в дитинстві; значно пізніше, по довгій перерві, поет прийшов до нього зрілим майстром, з усталеним відчуттям рідного простору - поля, гір, лісу; ця зустріч збагатила художній хронотоп творчості автора, сприяла розвитку його мистецько-філософської думки. У першій збірці "Ліричні поезії" (Кам'янець-Подільський, 1922) море - це переважно паралель щодо іншого, головного у змісті вірша явища, чимось близького до авторського море-відчуття і море-розуміння. Також море - це образ, що втілює філософську думку митця, передовсім його розуміння часу.
Головне у змісті віршів В.Свідзінського нерідко формально відступає на другий план, утворюючи асоціацію, алюзію, підтекст до панівних у тексті образів і мотивів. Приміром, вірш "Приплив" слід віднести до інтимної лірики, хоча це стає зрозумілим лише при читанні останньої, 6-ої строфи. Протягом попередніх 5-ти строф ідеться про явище природи - місячну ніч над морем, якому надано казкових рис. Місяць, що зумовлює приплив, змальований, як мертвий цар, проте його зір таїть "дивну власть, чарівну силу", тому до нього "бурхливо рвуться води".
Докладно описано морську стихію, удари хвиль об камінь. Мариністика розпочинається й завершується казкою. В описі моря акцентовано на дієсловах: хвилі клекотять і плещуть, котять, сиплють синій блиск, обливають білий шумом. ............
