Масонство XVIII ст. як релігійно-філософська течія та чинник політичного життя

Масонство (від франц. Franc-macon – вільний муляр) – релігійно-етичний рух, що зародився у середовищі каменярів Німеччини і боровся за духовне самовдосконалення, переслідуючи при цьому нерідко й політичні цілі.

Фундатори перших масонських братств належали до цеху мулярів – будівничих готичних храмів у Німеччині, Швейцарії (XI – XIII ст.). Згодом масонський рух поширився в інших краях. Вшановуючи працю мулярів, феодальні міста-держави звільнили їх корпорації від додаткових обов’язків, що покладались на інші ремісничі цехи. Тому їх називали вільними мулярами.

Будівельна корпорація дбала про збереження професійних таємниць. Тому кожна вільномулярська ложа (з англ. loge - майстерня) мала свій статут, ініціаційний ритуал, таємні знаки. Вільні муляри приділяли більшу увагу питанням «духовного будівництва». Протягом XVII ст. існувало чимало розрізнених масонських лож у Шотландії та Англії.

Адепти масонства прагнули опанувати окультними науками (астрологія, герметизм, кабалістика, нумерологія та ін.). Між тим, етична доктрина масонства живилась і живиться моральними заповідями світових релігій, передусім християнства. У свою чергу безсумнівний вплив християнства на масонську ідеологію засвідчує: масонство як організаційна система сформувалось набагато пізніше, ніж перші громади християн.

У масонів сформувалася своя ієрархічна структура. На нижньому рівні знаходилося блакитне або іванівське масонство (на честь Іоанна Хрестителя) із трьома ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер. Червоне або андріївське масонство (на честь апостола Андрія Первозванного) нараховувало тридцять три ступені посвячення. Андріївське масонство розподілялось на різні системи, що іменувались за прізвищами їх творців, наприклад, система Хунда; за назвою міст, де вони виникали, наприклад, Вільгельмсбадська система.

У 1782 році В. Дітфурт та його сподвижники заснували Еклектичний союз масонських лож із центром у Франкфурті-на-Майні, започаткувавши новий реформаторський напрям у вільномулярстві, який здобув поширення і в українських землях.

Ложі спирались на демократичні засади: усім членам ордену надавались однакові права. Важливе значення надавалось назві ложі, що засвідчувала її політичну орієнтацію (наприклад, ложа «Досконалої Рівності») або фаховий склад (наприклад, ложа «Марса» - тобто військова ложа).

За масонською ієрархією головну посаду в ложі обіймав майстер стільця. Між іншими чиновниками ложі посади розподілялись таким чином: перший і другий наглядачі, секретар (хранитель печатки), оратор (ритор), обрядоначальник (церемонімейстер), скарбник, перший і другий стюарти (особи, на яких покладалось вирішення питань, пов’язаних із філантропічною діяльністю), стражники. Ложі відвідувались згідно із встановленою ієрархією. В середині ложі існував суворий регламент.

Масони вищих ступенів об’єднувались у капітули, які були таємними. Для загального керівництва утворювались Велика або Провінційна ложі, а також Великий Схід. Ложі, яким надавалося право відкривати свої філіали – т. зв. дочірні ложі – здобували статус ложі-матері.

У «Книзі статутів» обстоюється ідея релігійної толерантності як один з основоположних принципів масонства. ............