Вступ
Український театр – великий і надзвичайно цікавий прошарок історії і культури нашого народу. У театрі відображається все те, що на якийсь момент часу цікавить людей. Це високе мистецтво – воно актуальне завжди. Ходимо ж ми на вистави, написані ще задовго до нашого народження, на комедії, трагедії, фарси, пантоміми.
Театр – це відображення життя народу, а воно завжди розвивається бурхливо і динамічно, а в Україні особливо. Непоправної втрати зазнали театр й драматургія через численні заборони на імена і твори, фізичне знищення митців. Адже з літературного і культурного процесу повністю або майже повністю й надовго було викреслено імена В. Винниченка, Л. Старицької-Черняхівської, М. Ірчана, І. Дністровського, М. Куліша, а також Леся Курбаса. Ми їх сьогодні називаємо «білі плями в історії». Це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури, її найкращого цвіту – інтелігенції, генофонду нації. Це криваві сторінки історії нашої Вітчизни, її біль, туга, скорбота.
Початок XX ст. ознаменував собою початок бурхливого творчого процесу у світі та в Україні зокрема. Новий зміст творів гармоніював із широким використанням традицій національної й світової літератури. Ушир і ввись розростається крона уявного театрального дерева початку ХХ століття – це період зародження і формування нових тенденцій у театрі, пов’язаних передусім з діяльністю Леся Курбаса – одного із зодчих українського професійного театру, на ім’я й спадщину якого у свій час було накладено своєрідне «табу».
Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково – у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі – містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.
Не був винятком із цієї традиції і театр, очолюваний Лесем Курбасом, який, на думку Н. Корнієнко, «будував театр, котрий зв'язав би наше минуле через пам'ять про містерію і наше завтра». Містерійну природу курбасового театру усвідомлювали не лише дослідники, а й сучасники, на думку яких у містерійному ключі, у жанрах дотичних до містерії (враховуючи похідні від містерії тріумфально-апофеозні видовища), Курбас та його учні в керованому ним театрі вирішували такі вистави: «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Великий льох», «Йоля», «Цар Едіп», «Різдвяний вертеп», «Гайдамаки», «Свобода», «Жовтень», «Новий Месія», «Джіммі Гіґґінс», «Жакерія», «Напередодні», «Народний Малахій», «Диктатура», «Машиноборці», «Маклена Ґраса». Усвідомлення містерійної основи курбасового театру дозволяє точніше окреслити особливості його системи.
1. Історія становлення українського театру «Березіль»
Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить від назви першого весняного місяця – березня. Датою народження театру прийнято вважати 31 березня 1922 року. ............