Інтерв`ю з художником М. Демцю
    
    Михайло Демцю.
    Народився в середині минулого століття, 1953, у Львові. Закінчив Львівське художнє училище. Певний час працював дизайнером. Свою виставкову діяльність почав у 1987 року. Виставлявся в багатьох країнах світу. Його картини відвідували престижні зали Німеччини, Франції, Голландії. І його завжди чекають з нетерпінням. Так, із нещодавніх подій, визначним в культурному житті Франкфурта-на-Майні стало відкриття 8 квітня 2005 р. в центральній будівлі "Комерцбанку" його виставки "Фарби України". Захід, присвячений Україні та її сучасному мистецтву, зібрав понад 300 гостей: дипломатів, банкірів, митців, журналістів, представників української діаспори. 9 вересня 2005 р. у Франкфурті-на-Майні пройшов офіційний прийом, організований Генеральним консульством з нагоди Дня Незалежності України. Серед гостей були керівники федеральної землі Гессен і Франкфуртського магістрату, представники дипломатичних та бізнесових кіл, діячі культури, науки, активісти української діаспори, журналісти, керівники гуманітарних організацій і туристичних агентств, які співпрацюють з Україною. В Києві художник часто виставлявся до розпаду Союзу. Потім була довга пауза. І ось вже три роки як він регулярно відвідує Київ і радує місто та громадян своїми виставками в київській галереї "Триптих". Так, цій виставці, що закінчилась 11 квітня, де я змогла поспілкуватись з художником, передувала виставка 2006, а перед тим - 2004 років.
    Михайло Демцю - це дуже "львівський" художник. Закарпатський колорит, настрій просвічує крізь атлантичні пейзажі. Демцю - художник експресіоніст. Власне - є - і сам себе ним вважає. До того ж вважає, що художник має бути експресіоністом всередині, в душі. Назовні ж - як кричуще мовчазний контраст - на диво спокійна та врівноважена людина з чудовим тонким почуттям гумору.
    Його живопис злегка грубий, навіть вже просто об'ємний, близький до того стану щоб бути названим "рельєфним". Мазки - у більшості - широкі і впевнені. Часом нервові. Але кінець кінцем цілком гармонійні. Свої роботи пише "на одному подисі", за один день.
    Є й картини, де мазки менші, частіші, вибагливіші. Проте вони й вибагливіші у роботі - вимагають більше часу. Так своє "Нічне місто" він писав біля півроку - "сеансно", раз чи два в тиждень - і потім, даючи роботі підсохнути, приступав знову.
    Його картини свіжі, живі і нереально справжні в своїй нереальності. Це - картини що робляться в один "сеанс", улюбленому розмірі 116 Х 91 - саме досить щоб устигнути зробити за день на одній хвилі. І такими - на одній ноті, на одному акорді, що тягнеться, звучить, переливається жовтогарячими відтінками, - вони і сприймаються. Пульсуючі - наче саме життя, сангріна реальності. Грайливі - наче Демцю грається з законами природи, живопису, малювання, людей і планети.
    Ці картини - це ковток свіжого повітря, вибух кольору після жорстокої кольорової спраги. Демцю вважає, що в наш сірий час нам усім надзвичайно потрібна ця кольорова "швидка допомога". Власне він це і робить - лікує кольором. Саме тому його так полюбляють у стриманій Німеччині, сприймають як свого в експресивній Франції і чекають з нетерпінням у Києві, який хоче і собі трохи того кольорового світла.
    Михайло Демцю полюбляє теплу гаму з рідкими вкрапленнями насиченого синього та глибокого фіолетового кольорів. ............