Вступ

Герої багатьох давньогрецьких міфів живуть серед нас, у сучасному мистецтві, проте жодного з них не можна порівняти з Прометеєм. Горді слова Прометея: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю», – з трагедії Есхіла «Прометей закутий» характеризують і їх автора, і його епоху. Ці слова – це основа поведінки незалежної та сильної духом особистості, тому вони мають особливе значення. Трагедія «Прометей закутий» належить до числа найвизначніших творів світової літератури, та разом з тим і до найбільш суперечливих в давньогрецькій літературі. «Прометей закутий» є чи не найкращим твором його автора. Навіть через два тисячоліття герой трагедії не тільки не втратив своєї величі, а й навпаки – став ще величнішим і актуальнішим.

Історичною основою для такої трагедії могла стати тільки еволюція первісного суспільства, перехід від тваринного існування людини до людського буття та цивілізації. Трагедія хоче переконати читача в необхідності боротьби зі всякою тиранією і деспотизмом, щоб захистити слабку і пригноблену людину. За Есхілом, ця боротьба можлива тільки завдяки цивілізації, а сама цивілізація можлива тільки завдяки постійному прогресу.

Автор цієї прекрасної трагедії, давньогрецький поет Есхіл, жив майже 2500 років тому. Якраз в ту епоху, коли закладалися підвалини філософії, моралі, релігійного світогляду, розвиток яких мав неабияке значення для подальшого історичного становлення народів Сходу та Заходу. Він був громадянином міста Афін, одного з найбільших центрів тодішньої культури. Есхіл жив радощами і турботами свого народу. Він та члени його родини особисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвісній Марафонській битві (490р.), де Есхіл втратив свого брата, який помер в бою, намагаючись заволодіти ворожим кораблем. Інший його брат командував кораблем, який розпочинав наступ у битві при Саламіні (483р.). Остаточна перемога над персами викликала надзвичайне піднесення серед народу. За короткий період часу були відновлені розбиті персами стіни Афін. Життя знову закипіло в них, і разом з тим загострилась політична боротьба. Партій було дві: консервативна, яку очолювали багаті землевласники, аристократи та демократична, до якої належали купці, багаті ремісники. В 60-х роках влада перейшла до демократичної партії. Вона одразу взялась ліквідовувати й обмежувати установи, які залишилися від аристократів, зокрема були обмежені права ареопагу, який вже не міг змінювати рішення народних зборів. Есхіл належав до противників цих реформ. Ймовірно, що саме непримиренність Есхіла з новою політичною силою змусила його покинути Афіни й переселитись на Сицилію, де він жив і творив при дворі сіракузького тирана Гієрона.

Есхіла справедливо назвали ще в давнину «батьком трагедії», оскільки він зробив для розвитку цього жанру значно більше, ніж його попередники. Хоча сам поет доволі скромно відгукувався про свої творіння, кажучи, що вони «лише крихти з розкішного столу Гомера». Якщо вірити легендам, то сам Есхіл розповідав, що, будучи ще дитиною, він стеріг виноградних і втомившись від спеки, задрімав й крізь сон побачив розчервоніле, веселе й разом з тим страшне обличчя Діоніса, який наказав хлопцю присвятити себе драматичному мистецтву. Так він і зробив, почавши свій творчий шлях досить успішно й вже у відносно ранньому віці здобував перемоги на театральній ниві. Також кажуть, що деякі постановки творів Есхіла просто жахали глядачів. ............