Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст 1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду. (№11)
2. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: політика резервних вимог. (№24г)
Список літератури
1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду. (№11)
У зв'язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні комерційних банків новий фінансовий інструмент — операції репо.
З 1997р. рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує у комерційного банку облігації внутрішньої державної позики на певний період за умови, що комерційний банк у визначений строк викупить у нього ці цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.
Операції репо, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком. Це операції зворотного репо, коли Національний банк продає комерційним банкам зі свого портфеля державні цінні папери із зобов'язанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.
Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції репо, здійснюються Депозитарієм державних цінних паперів Національного банку України. Інколи операції репо називають операціями відкритого ринку.
Операції репо найбільш ефективно можна використовувати за наявності розвинутого фондового ринку державних цінних паперів, а в період його занепаду — це інструмент, який може бути використано в будь-який час при необхідності.
З метою впорядкування проведення Національним банком України з комерційними банками операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУ від 29.05.2001 р. № 204 затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо.
Відповідно до цього Положення датою купівлі цінних паперів є дата здійснення операції репо, зазначеної в договорі, за яким державні цінні папери, що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуються на відповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Дату зворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на яку цінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу за ціною зворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.
Операцією репо називають операцію з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку — Національним банком і комерційними банками — про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язаннями зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.
При цьому розрізняють: 1) "пряме" репо — договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку з подальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату та 2) "зворотне" репо — договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.
Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.
Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку:
- на операції за дорученням клієнтів або від свого імені;
- на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк у межах, визначених на відповідний період, основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" репо на визначену суму та на відповідний строк.
Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до Національного банку щодо здійснення операції "прямого" репо.
При рефінансуванні комерційних банків за операцією "прямого" репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банків є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) вартість державних цінних паперів.
Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операцій репо, ставки рефінансування Національного банку, яка діяла у відповідний період, відсоткових ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.
Доходи, отримані Національним банком за операціями "прямого" репо, належать до складу процентних доходів, а витрати за операціями "зворотного" репо — до складу процентних витрат. ............
