Зоряна БЕРКИТА

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ПІДРУЧНИКОМ НА УРОЦІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку суспільства загострює проблему формування в учнів уміння вчитися, самостійно оволодівати знаннями. Метою вітчизняної освіти визнано всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, і збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу [6, 1].

Школа першого ступеня як важлива ланка загальноосвітньої підготовки учнів покликана розвивати здібності дітей, створювати умови для самовираження у різних видах діяльності, повноцінного оволодіння загально навчальними уміннями та навичками, одним із провідних серед яких є уміння працювати з підручником.

Успішність розв’язання поставлених завдань значною мірою залежить від правильної організації роботи школярів з підручником, який розглядають, з одного боку, як основний носій змісту освіти, а з іншого – як засіб навчання для вчителя і для учня (В. Бейлінсон, Д. Зуєв та інші).

Метою статті є генеза поняття “організація роботи з підручником”, аналіз сучасного тлумачення цього феномена та обгрунтування авторського бачення проблеми.

Аналіз останніх досліджень. Зауважимо, що зазначена проблема не є новою у психолого-педагогічній літературі. На її важливість вказували свого часу Я.Коменський, Й.Песталоцці, К.Ушинський та інші педагоги. Так, наприклад, велику увагу роботі з підручником приділяв Я. Коменський. Він сформулював низку важливих положень щодо підготовки, оформлення та використання підручника, а також розробив спеціальну теорію застосування книги в навчальному процесі – “дидахографія” [7]. Відомий педагог у своїй діяльності ставив за мету не тільки прищепити дітям любов до книги, а й вчити користуватися нею найкращими способами. Я. Коменський вважав, що вченою людину роблять не книги, а робота з ними. У своїх працях педагог постійно підкреслював три складових успішного навчання: метод, учитель і підручник.

К. Ушинський зауважував, що читання відіграє велику роль у формуванні молодших школярів. І дуже важливо, щоб книга увійшла в їхнє життя якомога раніше, тому що вона – важливий засіб вироблення уваги, зосередженості, моральності тощо. Прищеплення учням інтересу до читання, бажання постійно звертатися до книги, прагнення навчитися читати книжки самостійно забезпечують важливий аспект навчально-виховного процесу – освітній.

Педагог був одним із прихильників методики пояснювального читання, мета якої полягає у тому, щоб виробити в учнів уміння правильно й ґрунтовно розуміти зміст книжки [3].

Пояснювальне читання, на думку К. Ушинського, складається з кількох моментів. Учитель перед заняттям розбиває текст на окремі частини, складає план. У класі він виразно читає твір учням. Після цього пропонує одному із школярів прочитати першу частину. Далі йде пояснення окремих слів у кожному реченні. Учитель звертає увагу на те, чому саме вжито в тексті це, а не інше слово, пояснює значення невідомих термінів.

Другий момент пояснювального читання полягає у тому, що хтось із учнів прочитує частину твору в цілому, після цього коротко визначається зміст прочитаного у формі називного або питального речення. ............