Зміст
Вступ
1. Склад земель історико-культурного призначення
2. Державна, комунальна та приватна власність земель історико-культурного призначення
3. Охоронні зони навколо об'єктів історико-культурної спадщини
4. Порядок використання земель історико-культурного призначення
Висновок
Список використаних джерел
Вступ Виділення земель історико-культурного призначення в окрему категорію земель особливої державної охорони пов'язане з необхідністю збереження об'єктів культурної спадщини українського народу, які знаходяться на відповідних землях.
Унікальний історико-культурний потенціал України був віднесений Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 р. № 3059-ІІІ, до передумов використання її території, що сприяють соціально-економічному розвитку держави. Саме тому забезпечення реконструкції та реставрації історичних будівель, охорони і збереження пам'яток історико-культурної спадщини, природного ландшафту визнано одним із пріоритетних завдань у сфері містобудування (Указ Президента України «Про пріоритетні завдання в сфері містобудування» від 13 травня 1997 р.)[1].
Об'єктом культурної спадщини законодавство України може визнати місце, споруду (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Склад цих земель та їх поділ на види залежно від характеру об'єктів, які на них розташовані, визначається 53 статтею ЗКУ. Такий поділ є похідним від класифікації об'єктів культурної спадщини, наведеній у ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., хоча ці дві класифікації повністю не співпадають.
1. Склад земель історико-культурного призначення До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
- історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;
- городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
- архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Закон «Про охорону культурної спадщини» виділяє 6 основних видів відповідних об'єктів:
- археологічні (городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскальні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою);
- історичні (будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
- монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
- архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва);
- садово-паркового мистецтва (поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами);
- ландшафтні (природні території, які мають історичну цінність)[2].
За типами Закон поділяє об'єкти культурної спадщини на споруди, комплекси (ансамблі) та визначні місця.
Більш широкий, порівняно з ст. ............
