Вступ

Тема контрольної роботи «Підшипники кочення».

Підшипники кочення є основним видом опор.

До недоліків підшипників кочення варто віднести високу чутливість до ударних і вібраційних навантажень, низьку довговічність у високошвидкісних приводах (небезпека руйнування сепаратора від дії відцентрових сил), порівняно великі радіальні розміри, підвищену шумову характеристику при високих швидкостях.

Підшипники кочення класифікуються за наступними ознаками:

1. За напрямком сприймаємого навантаження відносно осі вала: радіальні, що сприймають радіальні навантаження, упорні, що сприймають осьові навантаження, і радіально-упорні, що сприймають водночас радіальні й осьові навантаження.

2. За формою тіл кочення: кулькові і роликові, причому останні можуть бути з цилиндричними, конічними, бочкоподібними, голчастими і крученими роликами.

3. За числом рядів тіл кочення: однорядні і багаторядні.

4. За здатністю самовстановлюватися: несамоустановлювальні і самоустановлювальні (сферичні).

5. За габаритними розмірами: на серії.

Мета роботи - розглянути сучасні методи розрахунку працездатності підшипників і конструювання підшипникових вузлів, вирішити типові приклади розрахунку і проектування опор на підшипниках кочення.

1.  Теоретична частина

 

1.1 Особливості конструювання підшипникових вузлів

 

1.1.1 Загальні відомості

Працездатність підшипників кочення залежить не тільки від правильного їх підбору, але і від раціональності конструкції підшипникового вузла.

Підшипники встановлюють у твердих корпусах, прагнучи уникнути перекосів кілець, що можуть виникнути внаслідок неправильної обробки посадкових місць при монтажі.

Обертові відносно навантаження кільця підшипників з’єднують зі сполученими деталями з натягом за допуском r6, m6, n6, тощо, щоб уникнути їхнього провертання за посадковою поверхнею.

Встановлення нерухомих кілець підшипника здійснюють з полем допуску H7, N7, K7, тощо для полегшення осьових переміщень кілець при регулюванні проміжків у підшипнику, а також при температурних деформаціях валів.

При конструюванні підшипникових вузлів прагнуть до того, щоб вал з опорами являв собою статично визначену систему.

За здатністю фіксувати осьове положення вала опори розділяють на плаваючі і фіксуючі (рис.1).

“Плаваючі” опори допускають осьове переміщення вала в будь-якому напрямку для компенсації подовження або укорочення вала при температурних коливаннях. Вони сприймають тільки радіальне навантаження.

Як “плаваючі” опори застосовують кулькові і роликові підшипники.

Фіксуючі опори обмежують переміщення вала в одному або обох напрямках. Вони сприймають радіальне і осьове навантаження.

Як фіксуючі опори використовують радіальні і радіально-упорні підшипники (рис.1).

При виборі “плаваючих” і фіксуючих опор за схемами 1 і 2 враховують рекомендації:

-  підшипники обох опор повинні бути навантажені, по можливості, рівномірно, тому якщо на вал діє осьова сила, то опору, що плаває, вибирають ту, яка навантажена більшою радіальною силою. При цьому всю осьову силу сприймає підшипник, менш навантажений радіальними силами;

-  при відсутності осьових сил за опору, що плаває, приймають менш навантажену опору, щоб зменшити тертя від осьового переміщення підшипника;

-  якщо вихідний кінець вала з’єднується з іншим валом муфтою, то фіксуючою приймають опору поблизу цього кінця вала.

У схемах 3 і 4 вал фіксується в двох опорах, причому в кожній опорі в одному напрямку. ............