Вступ

1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Сутність навчальної діяльності учнів у класі-комплекті

1.2 Самостійна робота як форма організації навчальної діяльності молодших школярів

2. Методика експериментального дослідження

2.1 Дидактичні умови організації самостійної роботи у класі-комплекті

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Суспільство, вимагаючи творчих, інтелектуальних, освічених працівників, орієнтує загальноосвітні заклади «не лише на збагачення учня змістовними знаннями, а й на розвиток його особистості, формування прийомів розумової діяльності, соціокультурної компетентності, на виявлення людей з цінними задатками» [63, с. 28]. Формування такої особистості значною мірою здійснюється у навчальному процесі. Розкриттю розумових особливостей кожного у початковій школі значною мірою сприяє виконання самостійних робіт і завдань, які «підвищують інтерес учнів до предмета, розвивають їх ініціативу й активність, сприяють зменшенню навантаження домашньою роботою» [55, с. 48]. Використання різних видів самостійних робіт допомагає педагогу творчо підходити до побудови уроку.

Найсприятливіші для збудження і розвитку пізнавального інтересу умови виникають тоді, коли вчитель не викладає матеріал в готовому вигляді, а організовує самостійну роботу школярів. Без правильно організованої самостійної роботи не можна успішно розвивати пізнавальні можливості учнів, їх спостережливість, пам'ять, творчу активність тощо. Самостійна робота дає змогу здійснювати диференційований підхід у навчанні, глибоко вивчати індивідуальні особливості кожного вихованця.

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо. До навчальних самостійних робіт також відносимо й ті, які пропонують для самостійного засвоєння нового матеріалу [50, с. 13].

Коли вихованець звертається до вчителя з бажанням допомогти йому, педагогу треба зафіксувати у пам'яті, в який саме момент і спосіб він це робить: просить допомоги після багатьох самостійних спроб чи при першому ж зіткненні з трудністю; адресує класоводу благальні погляди чи вимогливе словесне звертання [53, с. 33]. Важливо запам'ятати, як школяр використовує подану йому допомогу – «відштовхується» від неї, активізує пошук, доводить почате до кінця чи запишається безпорадним. Самостійній дитині вистачає натяку, нагадування, простої асоціації, щоб вона виоралася навіть із нелегким завданням. Несамостійному учню часткова, непряма допомога вчителя, як правило, не допомагає.

Науково-педагогічними дослідженнями Ю.К. Бабанського, М.О. Да-нилова, Б.П.Єсіпова, П.І.Підкасистого, Т.І. Шалімової, В.О. Онищука та інших учених встановлено, що одним із основних напрямів активізації навчання школярів є систематичне використання самостійних робіт, включення учнів у пошукову діяльність, запровадження у навчальний процес різноманітних проблемних завдань.

Досліджено й перевірено, що «самостійна робота належить до визнаних і ефективних методів навчання, тому різні її аспекти постійно привертають увагу теоретиків і практиків» [50, с. 15]. ............