Перший паломницький твір в українській літературі "Житіє і хоженіє Данила, Руської землі ігумена"
У 2009 році виповнялося 900-років твору під назвою "Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена". В цій роботі на основі новітніх досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру.
Перший паломницький твір в українській літературі - "Житье и хоженье Данила, Русьскыя земли игумена" - належить до найвидатніших пам'яток доби Київської Русі. Данило здійснив подорож у Палестину між 1106 і 1108 роками та досить докладно описав святі місця. Його "Хоженьє" було популярне на Русі. Цей твір зберігся в кількох редакціях і багатьох списках (більше 100). Найдавніші його списки датуються другою половиною XV ст. [5; 6; 9; 13]. Твір не раз був об'єктом уваги істориків і літературознавців, географів і етнографів [2; 4; 7; 10; 15]. Проте дослідники накреслювали переважно загальну характеристику пам'ятки, проводили її текстологічний аналіз. їх цікавив зміст твору, особа автора, зв'язок пам'ятки із християнською міфологією. Жанрово-стильові особливості "Хоженья" майже не цікавили науковців.
Жанр "хоженій" надовго став канонічним. Автори як духовні так і світські особи намагались, навіть, невільно копіювати стилістику цього твору. Безумовно не можна не помітити, що композиція "хоженій" дуже нагадує "Житія святих". Проста, навіть, сурова форма розповіді характерна для релігійних текстів. Для свого часу Данила був освіченою людиною, і він був добре обізнаний у духовній літературі. До того ж він був ченцем і цій факт не можна ігнорувати аналізуючи його твір. Але не тільки євангельські тексти згадуються, а і твори великих античних письменників. Не можна не згадати батька історії Геродота. Головною заслугою Геродота вважають те, що він дав перший системний опис життя скіфів. Але історія Геродота повна міфів. Автор "хоженія" теж використовує легенди та міфи. Він не тільки описує те, що бачить у подорожі, але і аналізує. Згадуючи Геродота разом з ігуменом Данилом, ми не порівнюємо їх твори, а порівнюємо внесок у культуру. В обох випадках він величезний.
Передусім з'ясуємо, що змусило Данила взятися за перо і чи усвідомлював він себе письменником. Частково відповіді на ці питання знаходимо в самому "Хоженії". "Да си исписах путь си и мъста сии святаа, - пише паломник, - не возносяся ни величаяся путем сим, яко что добро створив на пути сем; по любве ради святых мъст сих, исписах все, еже видъх очима своима, дабы не в забыта было то, еже ми показа бог видати недостойному" [3, 24]. Отже, Данилом керувало, по-перше, релігійне почуття (повага до святих місць), по-друге, він дбав про те, щоб не забулося побачене. Авторська позиція Данила цілком суголосна самоусвідомленню руських письменників, котрі не випинали авторське "я", намагалися залишитися в тіні; це відповідало і християнському смиренню та середньовічному літературному етикету. Данило каже: "Не зазрите худоумию моему и грубости, еже писах о святьм градъ Иерусалиме" [З, 24]; оцінює свій життєвий подвиг (а значить і творчий) скромно ("не возносяся ни величаяся путем сим"), заявляючи: "Мнози бо, доходивше святых сих мъст и сий святый град Иерусалим и вознесшеся умом своим, яко нъчто добро створивше, и погубляють мзду труда своего" [3, 26]. ............
