ВСТУП
З іменем І.Я.Франка зв’язаний цілий великий період розвитку не лише української літератури, а й суспільного життя роз’єднаної в той час австрійсько-російським кордоном України. І.Франко був видатним поетом, прозаїком, публіцистом, ученим, дослідником історії української літератури та фольклору, автором праць з російської, польської й інших слов’янських та західноєвропейських літератур, перекладачем найвизначніших творів світової літератури. Його енциклопедичні знання та вільне володіння мовами і зараз вражають наших сучасників. Художні твори та наукові праці І.Франка друкувались у польських, англійських і французьких виданнях. У результаті більш як сорокарічної діяльності він залишив нам величезну спадщину художніх творів і наукових праць, що ввійшли в скарбницю світової культури.
Іван Франко писав також твори і для дітей. Серед них вагоме місце посідає поема-казка “Лис Микита” - єдиний з його епічних творів, який витримав п’ять прижиттєвих видань. Факт цей дуже промовистий – він є незаперечним свідченням небувалої популярності твору.
Про це говорять і тиражі, якими видавався “Лис Микита”. У передмові до третього видання поеми І.Франко зазначав, що “друге видання, друковане в 3000 примірників, розійшлося протягом чотирьох літ”. Випадок, як на той час, нечуваний! Саме тому письменник мав повне право сказати, що “ані одна галицько-руська книжка досі не мала такого щастя у читачів”[ 35,57].
До цього слід додати, що взагалі ні одна книжка на Україні у той час не видавалась таким великим тиражем і так швидко не розходилась. Жоден з відомих творів української дожовтневої класики за життя автора не мав такої щасливої долі, такого широкого кола читачів, як Франків “Лис Микита”.
Виняткову популярність поеми дуже скоро помітила і відзначила тогочасна літературна критика. Ще А.Ю.Кримський у рецензії на друге видання твору з захопленням писав: “Вже сам той факт, що в протягу якихось там трьох літ довелося друкувати тую книжку вдруге – се, можна сказати, річ у нас нечувана! – той факт і без мене каже, що публіка вже давно дала Франковому писанню свою мовчазливу оцінку” [5,48].
Ще виразніше прозвучала ця думка у відгуку на третє видання “Лиса Микити”, автором якого, ймовірно, був В.Гнатюк: “Коли зважимо, що в нас тільки шкільні читанки доходять до третього видання, то багато книжок у нас, надрукованих у 1000 примірників і зовсім не злих, лежать по магазинах по 10-15 літ, заки розійдуться, то зрозуміємо, який популярний став “Лис Микита” між нашою молодіжжю, коли в невеликім відповідно часі вичерпалися два його видання і треба було робити третє” [ 5,49 ].
Причину виняткової популярності поеми слід шукати насамперед у її змісті, її надзвичайно високій ідейно-художній вартості. Цілком можливо, що саме величезна популярність твору і стала тією першопричиною, яка спонукала письменника впродовж більш як двадцяти років неодноразово повертатись до нього, щоразу вносячи в текст значні зміни, нерідко принципового характеру.
З іншого боку, штовхнути І.Франка на шлях доопрацювання і дальшого ідейно-художнього вдосконалення поеми могла і позиція певної частини критиків, які, зрозумівши буквально авторське визначення на титулі книги “З німецького переробив Іван Франко”, вбачали в “Лисі Микиті” не оригінальний твір, а лише переробку і навіть переклад поеми Й.-В. ............