Дипломна робота

Поетична спадщина Адама Міцкевича

1. Проблема „Адам Міцкевич і Україна” в українській літературній критиці

Творчі зв’язки української літератури з поезією і публіцистикою Адама Міцкевича є предметом зацікавлення літературознавців ще з кінця ХІХ століття, коли вперше цю проблему поставив у 1885 році Іван Франко у статті „Адам Міцкевич в українській літературі”. Галицькі літературні діячі кінця ХІХ – початку ХХ століття були добре обізнані з польською культурою, з творчістю польського поета зокрема, проблеми, теми і мотиви творів якого були їм дуже близькі. „Вплив Міцкевича на нашу інтелігенцію, з моменту його першого виступу аж до наших днів, був далеко більший, безпосередніший і триваліший вже хоча б тому, що мова творів Міцкевича зрозуміла для інтелігентних українців не тільки в Галичині”, – зауважував І.Франко у своїй статті. [384]. Український письменник-літературознавець вказує на вагоме значення творів А.Міцкевича не тільки на сучасний момент, але і у майбутньому, коли у всій повноті розвинуться ті здорові зерна, „які геній польського пророка сіяв у численних поколіннях українського народу” [390]. Франко окреслює роль і значення творчості А.Міцкевича у загальнолюдській художній культурі: „Адам Міцкевич, без сумніву, найбільший поет польської нації і один з найгеніальніших людей, яких видало людство” [ ; 256]. Творчість А.Міцкевича розглядається І.Франком і в інших статтях. І.Франко завжди знав і переймався чужими болями і проблемами. Зокрема його дуже хвилювала краща в польській літературі кінця ХІХ ст. Аналізуючи літературні явища і процеси, що відбуваються. Франко намагався звернути увагу на період розквіту польської літератури в статті „Сучасні польські поети” (1899): „Час більше-менше від 1820 – до 1848 р. – се була доба великого розцвіту польської поезії… Можна сказати сміло, що тоді польська поезія уперше вийшла в повнім блиску на європейську рівню і була домінуючим, найважливішим об’явом у духовному житті нації. Чуття і думки, які розбуджувала вона, робилися національною євангелією; гарячіші голови вважали своїм обов’язком не тільки любити і пестити їх але переводити їх у життя. Національна політика розвивалася під впливом національної поезії [ ; 385]. Одним із таких поетів, поезія яких виливала на політику і культуру був, на думку Франка, А.Міцкевич. Його особистість і його творчість український критик ставив за взірець найвищого служіння нації сучасним українським і польським митцям слова. Франко особливо підкреслював, що А.Міцкевич не тільки словом, але й ділом доводив свої творчі та життєві стремління, інакше „великим національним поемам відповідали такі зусилля, як повстання 1831 р., конспірації в Галичині [ ; 385].

І.Франко дав високу оцінку і багатьом творам А.Міцкевича, які сам перекладав. Особливої уваги, на його думку, заслуговує „політично-сатирична поема”, яку він називав у перекладі „Петербург”. Ця поема, на думку перекладача, – „одна з найвизначніших творів Міцкевича, яка показує нам його епічний талант, його бистроумність, його сатиричний хист [ ; 304]. І.Франко підкреслював той факт, що ця поема мала величезний вплив на задум поеми Т.Шевченка „Сон”. У „Вступному слові” Франко зазначив, що для перекладу він підібрав переважно епічні твори, оскільки вважає, що „Міцкевич удачею свого таланту визначний епічний поет”. ............