Вступ
Николло Макіавеллі (1469-1527) є одним з перших теоретиків нової епохи.
Макіавеллі – суспільний діяч, історик, видатний політичний мислитель. Він народився у Флоренції в епоху складання національно-згуртованих і політично незалежних держав.
Його творами встановлений початок політико-правової ідеології Нового часу.
Свої погляди про державу і політику Макіавеллі висловив в таких своїх працях, як «Государ», «Міркування на першу декаду Тіта Лівія», «Про військове мистецтво».
Головний об'єкт вивчення Макіавеллі – держава. Це він вперше ввів термін «держава». До нього мислителі спиралися на такі терміни, як: місто, імперія, королівство, республіка, князівство і т.д.
Дану тему досліджували самі різні вчені. Наприклад, Долгов К.Н. Досліджував політичну філософію Никколо Макіавеллі. В роботі Пугачева В.П. розглядаються погляди Н. Макіавеллі на політику, державу.
Мета даного реферату: розглянути погляди Н. Макіавеллі про державу, політику, про військову справу, про релігію, про взаємостосунки государя і його підданих.
Основна частина
1.1 Про державу і політику
Державу Макіавеллі розглядав як якесь відношення між урядом і підданими, що спирається на страх або любов останніх. Держава непорушна, якщо уряд не дає приводу для змов і обурень, якщо страх підданих не переростає в ненависть, а любов – в презирство. Всі держави Макіавеллі ділить на наступні види: «всі держави, всі держави, що володіли або володіючі владою над людьми, були і суть або республіки, або держави, керовані єдиновладно»
[1]. Якнайкраща форма правління, вважає Макіавеллі, – республіка, але державі, «де государ править в оточенні слуг, які милістю і зволенням його поставлені на вищі посади, допомагають йому управляти державою», також віддані симпатії автора. Змішану республіку Макіавеллі вважав результатом і засобом узгодження прагнень і інтересів соціальних груп, що борються. В кожній республіці завжди бувають два протилежні напрями: одне – народне, інше – вищих класів; з цього розділення витікають всі закони, що видавалися на користь свободи. Держави, керовані одноосібно, у нього діляться на успадковувані і нові. Наслідному государю набагато легше утримати владу, ніж новому, тому як для цього достатньо не переступати звичаї предків і без поспішності пристосовуватися до нових обставин. «Наслідному государю, чиї піддані встигли зжитися з правлячим будинком, набагато легше утримати владу, ніж новому, бо для цього йому достатньо не переступати звичай предків і надалі без поспішності застосовуватися до нових обставин. При такому образі дій навіть посередній правитель не втратить влади, якщо тільки не буде повалений особливо могутньою і грізною силою, але і в цьому випадку він відвоює владу при першій же невдачі завойовника. Важко утримати владу новому государю». І завойоване і успадковуване володіння можуть належати або до однієї країни і мають одну мову, або до різних країн і мати різні мови. «в першому випадку утримати завойоване неважко, особливо якщо нові піддані і раніше не знали свободи». Для цього достатньо всього лише викоренити рід колишнього государя, бо при спільності звичаїв і збереженні старих порядків ні від чого іншого не може відбутися турботи. Колишні ж закони і податі слід зберегти. Тоді завойовані землі в «найкоротші терміни зіллються в одне ціле з відвічною державою завойовника». ............