КУРСОВА РОБОТА З
Конституційного права зарубіжних країн
на тему: «Поняття громадянства в зарубіжних країнах»
Київ, 2010 Зміст
Вступ
Розділ І. Правова держАва: поняття, ознаки, ідеї виникнення
Розділ ІІ. Зміст і способи визначення правового становища особистості
ІІ.1 Конституційні гарантії прав і свобод громадянина в світі
ІІ.2 Поняття інституту громадянства
ІІ.3 Набуття громадянства в зарубіжних країнах
ІІ.4 Способи припинення громадянства
Розділ ІІІ. Безгромадянство і багатогромадянство
Розділ ІV. Права і свободи іноземців
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Права людини можна розглядати як основу конституціоналізму. Головний сенс створення конституцій полягає у забезпеченні свободи і безпеки людини, насамперед, від свавілля державної влади. Тільки вільна людина – виробник, необхідний був суспільству, яке переходило від аграрного ладу до індустріального, або, якщо користуватися термінологією Карла Маркса, від феодалізму до капіталізму.
Ідея про те, що люди від народження вільні і рівноправні, що їм в силу народження належить ряд невідчужуваних (природних) прав, лягла в основу перших конституційних актів, які приймалися в ході Англійської, Американської, Французької революцій XVII-XVIII століть. У подальшому жодна держава, що претендувала на те, щоб вважатися демократичною, не могла не записати у своїй Конституції певний перелік прав людини. Тим самим права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набували юридичну форму і ставали найважливішим інститутом конституційного права. Згодом вони стали і інститутом міжнародного права.
У нашій літературі часто, маючи на увазі права людини, пишуть про права особистості. Слово «особистість» вживають при цьому в якості синоніма таких понять, як «людина» або «індивід». Таке слововживання, суворо кажучи (а юристи завжди повинні виражатися суворо, тобто точно), неправильно. Особистість і людина (індивід) - не одне і те ж. Соціальні науки розуміють під терміном (не просто словом) «особистість» такої людини, яка здатна усвідомлювати наслідки своєї поведінки і відповідати за нього, тобто, висловлюючись юридичною мовою, дієздатний. Очевидно, що не кожна людина є особистістю в цьому сенсі, хоча, зрозуміло, повної аналогії між якістю особистості і дієздатністю немає: вони збігаються лише в більшій частині. Права людини визнаються за кожною людською істотою незалежно від того, є воно особистістю чи ні.
Індустріальний лад характеризується дуалізмом громадянського і політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, але як член політичного, тобто державно організованого, суспільства він рівноправний лише з тими, хто, як і він, належить до цієї держави; у нього більше прав і обов'язків у своїй країні, ніж у тих, хто до цієї держави не належить. Хоча і на зорі конституціоналізму були ідеологи, що заперечували необхідність розрізнення двох груп прав, але конституційні документи того часу відмінність таку зазвичай проводили, і надалі вона утвердилася.
Втім, Конституції соціалістичних держав, починаючи зі сталінської Конституції СРСР 1936 року, проголошувані права вважали і вважають переважно правами громадянина (в окремих випадках - трудящого), наданими державою, хоча доктрина в більшості з них приблизно з 60-х років і стала на іншу позицію.
Взагалі-то дуалізм громадянського і політичного суспільства розумівся звичайно ширше, не зводився до викладеного вище. ............
