Поняття та структура політичної свідомості
Як вважав відомий російський письменник Ю. Нагібін, матеріал піддається аналізу, коли ми знаходимо йому точну форму. Аморфність слабка та нежиттєздатна.
Постає питання щодо вибору методологічного інструментарію для аналізу. Розглядаючи це питання, слід насамперед, зазначити, що у цій царині стикаємося із специфічними для України проблемами вироблення методології соціальних досліджень як таких. В умовах плюралізації ідеологічного і політичного життя дуже важливим є момент особистої культури, позиції вченого. Тут не зарадять заклики до об‘єктивістських позицій, тобто розгляду предмета дослідження з “позалюдських позицій”. Завдання полягає в необхідності розв‘язати суперечності між об‘єктивною логікою зовнішнього для людини світу і позицією соціального суб‘єкта. Останній підлягає вивченню, хоч яких би ідейно-політичних позицій не дотримувався, оскільки кожен досліджуваний елемент суспільства є складовою частиною українського народу, масовим явищем, соціальним феномен із своїм правом на існування.
Поділяємо позицію В. Кременя і В. Ткаченка, які у цьому контексті зауважують, що, дослідник – завжди людина серед людей, а отже й невільний від поширених стереотипів, групових цінностей, уподобань свого професійного середовища. Але саме тому не слід забувати, що позиція дослідника соціальних явищ має бути завжди етичною. Культура дослідника виявляється в тому, яке рішення він приймає в ситуації, коли його власні політичні симпатії суперечать висновкам його наукового дослідження. Тут, як мовиться, й виявляється момент істини. Адже завдання надзвичайно відповідальне – усвідомити шляхи вдосконалення механізмів соціального управління Україною як суспільством перехідного типу, що стало на шлях модернізації.
Навіть якщо науковець-гуманітарій цілком раціонально і критично зважує певні наслідки, які виникають із творення і вибору тих чи інших цінностей, він, зрештою, шляхом раціонального аналізу не одержує остаточної відповіді щодо того, які з деяких альтернативних цінностей він повинен підтримувати і захищати. Доки він описує факти, прагнучи, аби його ціннісні орієнтації не впливали на те тлумачення історичних фактів, він може твердити, що прагне встановити істину (і має на те підстави). Але як тільки він поставить собі за мету дати настанови для політичної практики, не може уникнути вибору ціннісних орієнтацій: адже він, як і будь-яка людина, в цьому разі виступає співтворцем історії. Навіть розуміння наслідків вибору, тих чи інших життєвих перспектив, які пов‘язані з певними цінностями, не дозволяє йому уникнути власного вибору. Тобто, він змушений зайняти певну громадянську, політичну позицію.
Більш того, цей вибір науковцем-гуманітарієм ціннісних орієнтацій впливає, як правило, і на шляхи дослідження минулого та сучасного. Його громадянська і політична позиція впливає на ту концепцію, яку він застосовує в науковому дослідженні. Інакше кажучи, дослідження у суспільних та гуманітарних науках не є ціннісно-нейтральним.
“Історія не є чимось готовим, завершеним. Ми продовжуємо її творити і науковець-гуманітарій, хоче він того чи ні, не може обрати для себе роль статиста, аби описувати те, що було в історії чи те, що відбувається сьогодні. ............
