Порядок провадження по застосуванню адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення

Провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації та оплатного вилучення, є складовою адміністративного процесу і видом адміністративного провадження. Загальноприйнято вважати у вітчизняній адміністративно-правовій науці, що адміністративне провадження, в томі числі і провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації та оплатного вилучення, і адміністративний процес співвідносяться як частина і ціле (наприклад, роботи І. Голосніченка, Ю. Битяка, В. Колпакова, О. Кузьменко, В. Сорокіна, О. Якуби, О. Бандурки, М. Тищенка та ін.) [5]. Це так званий широкий (управлінський) підхід до розуміння адміністративного процесу. Хоча, як слушно зазначає О. Кузьменко, існує і так зване “вузьке”, “юрисдикційне” розуміння адміністративного процесу, коли останній розглядається як “регламентована законом діяльність з вирішення суперечок між сторонами адміністративних правовідносин, які не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність по застосуванню заходів адміністративного примусу” [1, С. 61]. У даному аспекті він виступає у ролі своєрідного аналогу кримінального та цивільного процесу і розглядається як однопорядкове явище із адміністративним провадженням [4, С. 64]. На дискусійність тверджень представників так званого “юрисдикційного” розуміння адміністративного процесу та його тотожності із адміністративним провадженням (наприклад, роботи Н. Саліщевої, О. Дьоміна, Б. Габрічідзе та ін.) [1, С. 61] неодноразово зверталася увага у наукових роботах сучасних вчених-адміністративістів (наприклад, роботи Ю. Тихомирова, Ю. Битяка, О. Кузьменко, В. Колпакова, М. Тищенка, О. Бандурки, М. Стахурського, І. Голосніченка та ін.) [53; 88; 178] і домінуючим висновком є те, що адміністративний процес є регламентована законодавством діяльність щодо вирішення суб’єктами адміністративної юрисдикції конфліктних (спірних) ситуацій у процесі розгляду ними індивідуальних адміністративних справ, а й врегулювання відносин, що виникають у сфері реалізації адміністративно-правових норм при вирішенні справ неконфліктного характеру [14, С. 64-65].

Останнім часом адміністративний процес у наукових джерелах розглядається не тільки у співвідношенні, зв’язку із адміністративним провадженням, а й адміністративною процедурою. При цьому, як слушно зазначає С. Стеценко, інколи спостерігається певний термінологічний хаос, помилкове ототожнення понять, хоча цілком можливо підтримати точку зору С. Стеценка стосовно того, що процес і процедура є категоріями досить тісно зв’язаними. “Процес” стосується розгляду юрисдикційних справ, а “процедура” більш характерна для розгляду справ позитивного характеру. При цьому їх слід сприймати як “дві складові частини широкого (управлінського) тлумачення адміністративного процесу” [12, С. 259].

Адміністративний процес складається із адміністративних проваджень. Виходячи із цього у ньому умовно можна виділити дві частини – пов’язану із вирішенням спірних ситуацій і таку, що із спірними питаннями не пов’язана, тобто юрисдикційну та не юрисдикційну, такими будуть і адміністративні провадження. ............