Зміст
Вступ
Розділ 1. Мотиваційний компонент як складова психолого-педагогічної основи уроку рідної мови в початкових класах
1.1 Психолого-педагогічні основи уроку рідної мови
1.2 Роль мотивації учнів у початковому навчанні української мови
Розділ 2. Наочні засоби як методичний компонент формування позитивних мотивів навчання
2.1 Місце наочних посібників у структурі уроку рідної мови
2.1.1 Наочні методи навчання
2.1.2 Наочність в процесі навчання української мови. Види наочності
2.1.3 Технічні засоби для унаочнення навчального матеріалу
2.1.4 Використання комп’ютера як багатофункціонального технічного засобу
2.1.5 Наочність при навчанні грамоти
2.1.6 Використання наочності на уроках читання
2.1.7 Використання наочності при вивченні граматики і правопису
2.1.8 Використання наочних засобів на уроках розвитку мовлення
2.2 Експериментальне дослідження обґрунтованості використання наочності для формування позитивних мотивів навчання
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
Додаток Д
Додаток Є
Додаток Ж
Додаток З
Додаток І
Додаток К
Вступ Наочність у педагогіці завжди була і є одним з найважливіших принципів навчання, фундаментом для здійснення всебічного розвитку особистості. Цей принцип навчання був вперше сформульований Я.А. Коменським, а в подальшому розвинений Й.Г. Песталоцці. З вітчизняних дидактів, що займалися цією проблемою, слід відзначити перш за все К.Д. Ушинського, одного з перших розробників форм наочного навчання [69; 119].
Психологічні дослідження використання різноманітних засобів наочності проводились багатьма вченими, зокрема Л.В. Занковим, І.М. Соловйовим, Ж.І. Шиф, Б.І. Пінським, Г.М. Дульньовим, В.Г. Петровою, М.М. Нудельманом, М.П. Феофановим та ін. [77; 236].
Особливо слід зауважити, що наочні засоби є одним з найважливіших елементів будь-якого навчального процесу в різноманітних навчальних дисциплінах. Це чітко ілюструють дані про засвоєння навчальної інформації дітьми 6-10 річного віку. Адже ефективність засвоєння інформації учнями зростає за умови залучення до цього процесу якомога більше органів чуттів. Найефективніше діти засвоюють інформацію подану на слух та на зір з подальшим її обговоренням [50].
Відтак проблемою використання наочності в початковій школі займаються чимало українських та російських педагогів-практиків, серед них слід особливо виділити Бабійчук Т, Габдулхакова Ф.А., Ісмаілову А., Корепіну Л., Проць М. та ін. [2, 17, 30, 38, 74].
Серед вчителів-новаторів цікавими є ідеї Едігея В.Б., Кулінської Л.П., Халатян К. та ін. [26, 41, 96].
Уперше теоретичне обґрунтування принципу наочності навчання ввів чеський педагог Я.А. Коменський (ХVІІ ст.), який в своїй праці “Велика дидактика" сформулював правило, що мало на меті безпосереднє знайомство учнів з об’єктами, які вивчаються. В своєму відомому “золотому правилі дидактики" Коменський вказував, що навчання слід починати не з обговорення об’єкту, який вивчається, а з демонстрації його [50].
Наочність несе в собі різні функції, одна з яких - сприяти розвитку мотиваційної сфери учнів.
К.Д. Ушинський дав глибоке психологічне обґрунтування наочного навчання. ............
