Національний університет «Острозька академія»

Курсова робота на тему:

«Православ’я на Галичині ХХ ст.: проблеми і перспективи»

Виконала:

студентка гуманітарного ф-ту

групи Р-31

Гуцалюк Ю.С.

Перевірив:

Кукурудза А.Р.

Острог – 2008

Зміст

РОЗДІЛ І. Становище православ’я в другій половині 90-х років ХХ ст.

1.1. Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу

1.2. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям

1.3 Відновлення української автокефальної церкви

ІІ. Автокефалізаційні процеси православ’я в незалежній Україні

2.1 Поява Київського патріархату

2.2. Протистояння Київського патріархату з Греко-католицькою церквою

2.3. Конфлікти Київського патріархату з УАПЦ

ІІІ. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в Галичині

3.1. Існування УАПЦ

3.2 Сучасний стан Київського патріархату в Галичині з 1996 р.

3.3. Андрей Шептицький - глава Української Церкви Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

Вступ

Галичина – особливий регіон України. Вважається, що до її складу входять нинішні Львівська, Івано-Франківська і більша частина Тернопільської областей.

Цей регіон має ряд специфічних особливостей, зокрема, в релігійному плані. Якщо в більшості регіонів України переважає православ’я, то в Галичині домінуючою є греко-католицька церква (офіційна назва – Українська Католицька Церква). Саме ця церква забезпечує відносно вищу релігійність галичан і їхню зорієнтованість на західноєвропейські культурно-релігійні цінності.

Греко-католицька церква не лише визначає специфіку регіону. Вона також служить своєрідним відображенням ментальних особливостей галичан як одного із українських субетносів.

Не дивно, що в свідомості багатьох наших сучасників Галичина виступає як “уніатський регіон”, населення якого твердо дотримується греко-католицької орієнтації. І чомусь забувається, що саме галицькі православні єпископи (Львівський Гедеон Балабан та Перемишлянський Михайло Копистенський) не взяли участь у Брестському уніатському соборі 1596 р. й не визнали його рішень. Майже сто років після закінчення цього собору галицькі українці в основній своїй масі залишалися православними.

У продовж тривалого періоду релігійно-церковне життя в Україні перебуває у надзвичайно динамічному стані, який не може однозначно означуватися як поступальний розвиток. На жаль він характеризується не лише бурхливим зростанням мережі релігійних організацій та позитивними змінами у ставленні людей до духовно-релігійних цінностей, але й затяжним, принизливим міжцерковним конфліктом.

Проблема нормалізації релігійного життя в Україні непроста. Існуючі негаразди тисячами ниток пов’язані з іншими сферами життя суспільства, становлячи собою комплекс надзвичайно делікатних проблем, розв’язання яких вимагає фахової підготовки, громадської активності і життєвої мудрості від усіх, хто до них причетний.

Майже третину релігійних організацій зареєстровано в Галичині. Це відбиває відмінності в релігійних потребах населення різних регіонів України: Церква і все, що з нею пов’язане, залишається для заходу країни невід’ємною складовою способу і життя і системи соціальної комунікації. Для сходу церква значною мірою ці функції втратила.

Актуальність теми зумовлена залежністю церковно-релігійного життя від політики держави, що деформувала релігійну свідомість. ............