Вступ

Актуальність теми обумовлена юридичними чинниками, основними з яких є ст. 19 Конституції України, яка є вагомою перепоною для визначення об’єкта цивільних прав. За цією статтею державні органи та їх посадові особи у своїй діяльності повинні притримуватися тільки вимог закону. Відповідно відпадає можливість вільно визначати об’єкти цивільних прав за участі держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та створених ними юридичних осіб. З огляду на вимоги ст. 13 ЦК України не може застосовуватися розсуд сторін стосовно об’єктів цивільних прав в тому разі коли вони можуть загрожувати життю та здоров’ю людей, довкіллю, культурній спадщині, з наміром завдати шкоди іншій особі, моральним засадам суспільства іншим охоронюваним законом правам та інтересам. Визначеність вимог до об’єкту права законом, таким чином, сприяє охороні прав учасників цивільних правовідносин, єдності правозастосування та здійсненню правосуддя.

З часів римського приватного права до категорій «об'єктів цивільного права» визнавались речі, хоча визнавались і права на речі та деякі особисті немайнові блага й інтереси особи.

Цивільний кодекс України, до об’єктів цивільних прав відносить речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні те нематеріальні блага. Це перелік основних об’єктів цивільних прав, який можна вважати невичерпним, оскільки в нормі вживаються терміни «інше майно» та «результати інтелектуальної діяльності»

З кодифікаційними роботами та вдосконаленням актів цивільного законодавства виникла потреба побудови чіткої логічно виваженої та внутрішньо узгодженої системи об’єктів цивільних прав. Та, що відображена у ст. 177 ЦК України спричиняє справедливі нарікання за відсутність системності та пересікання однозначних чи однопорядкових правових категорій, відсутність подальшого наступництва у спеціальних нормах. Проблема полягає у тому, яку теоретичну основу потрібно взяти вихідною для розширення інституту за назвою «Об’єкти цивільних прав» у майбутньому. Слід зауважити що в доктрині цивільного права України на фундаментальному рівні цією проблемою, на відміну від таких цивілістів РФ, як О.С. Йоффе, А.М. Магазінер, В.И. Сенчіщев, В.А. Лапач, Е.А. Суханов, досліджень не проводилось. Потреба в тому відчувається і ведуться спроби розробки теоретичної основи для окремих об’єктів цивільного права: цінних паперів, об’єктів права інтелектуальної власності, інформації А.Г. Дідук «Правовий режим конфіденційної інформації: цивільно-правовий аспект», послуг Р.В. Мавліханова, Є.Ю. Рижкова «Визначення послуги як об’єкта цивільних прав», прав вимог тощо. Ведуться пошуки щодо з’ясування природи «ідеального об’єкта» цивільних прав. Проте чим більше поглиблення у доктрину об’єктів на спеціальному рівні тим гостріше відчувається потреба інтегрованого підходу до Розділу ІІІ Книги 1 ЦК України. Зрозуміло що в його межах можуть бути окремі підходи до вказаних вище та інших об’єктів цивільних прав.

До тепер цивільний кодекс України лише перераховує різні об’єкти цивільного права без її чіткої систематизації: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні те нематеріальні блага.

Ідеальним результатом магістерської роботи на нашу думку має стати така систематизація об’єктів:

Ø  «типові об’єкти»: речі; особисті немайнові права; послуги; інше майно;

Ø  «нетипові»: результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; право вимог; документи, тварини, особисті немайнові блага.

Запропонована систематизація базується на тому, що основними характеристиками типових об’єктів є: обороноздатність; належить суб’єкту правовідносин. ............