Прийоми й техніки психосинтеза

Італійський психіатр Роберто Ассаджолі помітив, що втрата внутрішньої рівноваги, відчуття безглуздості й інші психічні страждання виникають по більшій частині тоді, коли різні наші внутрішні елементи роз'єднані або вступають у протиріччя один з одним. Він також відзначив, що коли вони поєднуються в усі більші й більші цілісності, ми випробовуємо доливши чинностей, відчуття благополуччя й знаходимо у своєму житті більше змісту.

Виявивши, що процес цей протікає природно в кожній людині, але найчастіше буває заблокований, Ассаджолі приступився до розробки методів його вивільнення. Спочатку він займався психоаналізом (на початку століття Фрейд уважав його одним з основних своїх послідовників в Італії), однак залишився незадоволений останнім і розробив власну систему, особливий напрямок практичної психології, відкрите для всіх досягнень, зроблених на той час у галузі освіти, психотерапії й медицини. Він назвав цю систему психосинтезом.

Підхід Ассаджолі націлений не просто на поліпшення конкретних показників (на підвищення тонусу, посилення концентрації, поглиблення релаксації й т.д.) або на лікування в змісті рятування від чого-небудь. Він націлений на пробудження цілісності й формування нової, більше широкої структури відносин у психіці людини. Жінка, що пройшла курс психосинтеза, пише: «Внутрішній процес психосинтеза навів мене на думку про калейдоскоп. Коли шматочки кольорового скла струшують, вони являють собою лише безладну купу. Після того, як ви перестали трясти калейдоскоп, вони вибудовуються в гарну картинку».

Для сприяння таким природним процесам синтезу використовуються прості вправи. Прийоми психосинтеза апробувалися Ассаджолі і його колегами протягом останніх 70 років у різних культурах. Психологи прийшли до висновку, що ці вправи особливо ефективні при регулярному виконанні. Як і у всіх заняттях, від альпінізму до гри на піаніно, від вивчення мови до танцю, для освоєння чогось нового необхідна практика.

Зміни в результаті такої практики відбуваються поступово. Багато років тому, уперше почавши виконувати вправи, я очікував негайного перевороту. Але нічого особливого із мною (на відміну від деяких інших), очевидно, не відбулося. Як і більшість новачків, я спочатку не завжди міг виконувати вправи належним чином. Я відволікався, застрявав на дріб'язках або починав метушитися й думати про сторонні речі. І, тільки через деякий час, я усвідомив, що в мені відбулися більші зміни. Згодом я спостерігав, що т же саме відбувається в більшості людей, що застосовують ці вправи. Ми починаємо усвідомлювати перетворення набагато пізніше, ніж вони починаються.

У такої затримки є причина: нашому несвідомому потрібно час. От як говорить про цьому Ассаджолі:

«Однієї з головних функцій несвідомого й у той же час одним з найважливіших етапів навчання є обробка отриманого досвіду й засвоєння сприйнятого й вивченого.

Така обробка, яку можна розглядати як саме сьогодення «дозрівання психічного плода», має прямі аналогії з дозріванням фізичного плода. Обоє протікають у глибині, сховано: одне - у материнській утробі, інше - у таємних куточках несвідомого, обоє являють собою мимовільний автономний процес, але настільки чутливий і ранимий, що його можна легко зірвати зовнішніми впливами; обоє досягають своєї заключної вищої крапки в кризі й чуді «народження», появи нового життя.»

Поняття дозрівання нагадує, що в процесі психосинтеза ми стимулюємо вже присутні в нас чинності. ............