КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Економічна історія»

«Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках»

План

Вступ

Розділ І

Більшовицька стратегія і плани індустріалізації

1.1. Передумови запровадження курсу на індустріалізацію

1.2. Проголошення курсу на індустріалізацію та її основні завдання

Розділ ІІ

Промисловий розвиток України та джерела індустріалізації

2.1. Джерела фінансування індустріалізації

2.2. Успіхи та труднощі індустріального розвитку України в роки перших п’ятирічок

2.3.Урбанізація

Розділ ІІІ

Головні наслідки індустріалізації в Україні в роки перших п’ятирічок

Висновки

Список використаних джерел і літератури

ВСТУП

В 20-30-ті рр. XX ст. завжди привертали увагу дослідників, що знайшло втілення в багаточисленних монографіях, статтях, матеріалах конференцій, особливо в радянські часи. Але радянська історіографія, що характерезувалася надмірним суб’єктивізмом і комуністичною заідеологізованістю, створила черговий міф щодо “первічної доби перших п’ятирічних планів, промислових новобудов і успіхів колгоспного будівництва”, вона завжди потребувала критичного аналізу та наукової неупередженої оцінки. 30-ті роки стали найтрагічнішою сторінкою в новітній історії України, що в цей час виступила своєрідним випробувальним полігоном для експерементів сталінського тоталітарного режиму, зазнавши тяжких і драматичних демографічних, соціально-економічних і духовних втрат.

Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (30 грудня 1922 p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона нібито користувалася після її утворення. Відтепер всі рішення, що стосувалися України, в тому числі розвитку її господарства, приймалися в Москві.

Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортних засобів, фінансової системи, органів обліку матеріальних ресурсів — все це надавало економіці України колоніального характеру. Вже в другій половині 20-х років (1924—1927 pp.) до загальносоюзного бюджету відраховувалося 20 % українського капіталу більше, ніж за часів Російської імперії.

Сталін не був сильним теоретиком, але в цей критичний момент він висунув привабливе гасло. Відкидаючи заклики свого супротивника Льва Троцького відновити намагання поширити революцію в інші країни як нереалістичні, Сталін спонукав партію до будівництва «соціалізму в одній, окремо взятій країні», інакше кажучи, до перетворення СРСР — якнайшвидше і за будь-яку ціну — на сучасне індустріальне суспільство. Якщо будуть здійснені ці швидкі перетворення, Радянський Союз зможе вистояти проти капіталістичних ворогів і продемонструвати, що комунізм є найефективнішим шляхом до прогресу. Оскільки підтримка такої програми селянами виглядала малоймовірною (лише один селянин із кожних 125 був комуністом), Сталін закликав до «революції згори», тобто насадженої ним, партією та урядом.

Скасувавши НЕП, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму". Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв'язку із взятим курсом на індустріалізацію,— це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої. ............