Кримінально-процесуальний закон надав право уповноваженим органам вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення документів і предметів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані, але крім загального дозволу на витребування певних матеріалів конкретних приписів щодо процесуальної форми вказаної діяльності в законі немає. Саме ця прогалина і призводить до помилок у практичній діяльності працівників правоохоронних органів і визнання судом зібраних матеріалів недопустимими для використання у якості доказів.

Уся діяльність органів дізнання та слідства, прокуратури, суду проходить у межах процесуальної форми, яка зобов’язує здійснювати слідчі та судові дії у визначеному законом порядку, умовах та послідовності.

В.М. Тертишник зазначає, що процесуальна форма є невід’ємною ознакою кримінально-процесуальної діяльності кримінально-процесуальних правовідносин: усі дії учасників процесу здійснюються у встановленому в законі порядку, умовах і послідовності. Автор визначає процесуальну форму як відповідність змісту принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов’язків, процедуру здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, які покликані забезпечити розв’язання завдань і досягнення мети кримінального процесу. Процесуальна форма - це не пуста формальність, а абсолютно необхідна умова правильності розслідування і вирішення кримінальних справ. Вона є гарантією встановлення істини, безпомилковості застосування кримінального закону [9, с. 254].

З цією тезою повністю згодні М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Зокрема, вони вважають, що процесуальна діяльність державних органів, посадових осіб і громадян відрізняється від інших видів діяльності тим, що порядок її докладно врегульовано законом. Вказані вчені також зазначають, що додержання процесуальної форми не є самоціллю. Воно забезпечує здійснення всіх завдань кримінального судочинства в цілому, а також спеціальних завдань кожної стадії та інститутів кримінального процесу [1, с. 135].

Враховуючи значення процесуальної форми, Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу судів на необхідність суворого додержання процесуальної форми. Зокрема, у п. 1 постанови від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» він наголосив, що «неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття по ній законного, обґрунтованого і справедливого рішення» [7, с. 222].

Алгоритм витребування предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані можна визначити наступним чином: 1) складання вимоги про пред’явлення певних предметів або документів; 2) направлення вимоги відповідній особі або до підприємства, установи, організації чи посадовій особі; 3) виконання вимоги і доставка витребуваного об’єкта адресату; 4) отримання особою, яка вимагала пред’явлення, предмета або документа; 5) відображення факту доставки об’єкта та його індивідуальних ознак у відповідному протоколі; 6) приєднання об’єкта до справи (відразу або після додаткових дій по встановленню його належності та допустимості).

Розглянемо зараз у якій процесуальній формі можуть бути реалізовані вказані операції, приділяючи при цьому особливу увагу пропозиціям, які носять дискусійний характер.

Г.І. ............