МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ І РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

„АБХІДХАРМАКОША” ВАСУБАНДХУ ЯК ДЖЕРЕЛО УЯВЛЕНЬ ПРО ЧАС, ПРОСТІР І КАРМУ

Курсова робота

Студента ІІІ курсу

групи ФіР 04

Халікова Р.Х

Науковий керівник –

доц. Козловський І.А.

Донецьк - 2007

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Стан філософського дискурсу в Індії на момент створення „Абхідхармакоши”

Розділ 2. Васубандху – кодифікатор постканонічної Абхідхарми

Розділ 3. Взаємозв’язок традиційної космології з кармічною теорією

Розділ 4. Взаємозв’язок теорії часових циклів і кармічної теорії

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Вступ

Дослідження такого складного явища, як світова релігія, пов’язане з наявністю в ньому кількох взаємопов’язаних, але відчутно різнопланових аспектів. Буддизм у своєму розвиткові та інкультурації до різних регіонів світу набув деяких внутрішніх нетотожностей серед представників як різних етнічних груп, так і адептів із різним рівнем знайомства з теоретичними засадами цієї системи. Відповідна проблема постала вже протягом першої тисячі років існування цієї даршани, тому в середині І тис. н.е. з’явилися спроби поєднати різні рівні дискурсу в одній цілісній системі, структурувати досягнення попередніх періодів, а також відокремити власне буддистські концепції від інших, які мали місце в Південній Азії та, зокрема, в Індії відповідної культурної епохи. Саме такі завдання значною мірою виконала „Абхідхармакоша”, або „Енциклопедія Абхідхарми”, складена приблизно в IV ст. н.е. одним з найвидатніших буддистських філософів – Васубандху. Як справедливо зазначають сучасні буддологи, „„Енциклопедія Абхідхарми” є справжньою скарбницею буддистського теоретичного мислення, в якій підводиться підсумок усьому, що накопичила буддистська філософська думка з початку свого виникнення і в чому вона протистоїть, зокрема, брахманістським релігійним системам давньої та ранньосередньовічної Індії” [4, с. 8]. Більш того, „Абхідхармакоша” поєднує в одному тексті народно-релігійні, філософські та психотехнічні погляди на буддизм у межах наймогутніших хінаянських шкіл того періоду – сарвастивади (вайбхашики) та саутрантики. З іншого боку, цей текст був покликаний об’єднати буддистську громаду (сангху) різних регіонів зі специфічними характеристиками сприйняття даної даршани, адже „Абхідхармакоша” вже в IV ст. була вперше перекладена китайською, а в ІХ ст. – тибетською мовами й увійшла до культурної спадщини всіх шкіл і напрямків буддизму Індії, Тибету, Китаю, Монголії та Японії. Проте, незважаючи на велику значущість досліджуваного тексту, він став відомий європейським буддологам тільки сто років тому, і то лише в перекладах тибетською та китайською, що не дозволяло встановити саме першопочаткову індобуддистську традицію, в межах якої цей текст було створено. Саме зараз російські буддологи перекладають „Абхідхармакошу” з санскриту, і це буде перший переклад санскритської версії (вона видана тільки 1967 року П. Прадханом) європейською мовою. Тож метою даної праці можна було б визначити введення до вітчизняного наукового обігу комплексу філософських концепцій, що стали відомими завдяки праці перекладачів віднайденого тексту. ............