Релігія і наука – конфронтація чи синергія

Разумей, чтобы мог верить, верь, чтобы разуметь

Бл. Августин (V ст.)

Малое знание уводит от Бога, большое знание к Нему возвращает

Ф. Бэкон (XVII ст.)

Наука и вера суть две дочери Одного Великого Родителя, и в распрю зайти не могут

М. Ломоносов (XVIII ст.)

Я не могу найти слова лучше, чем «религия» для обозначения веры в рациональную природу реальности

А. Эйнштейн (XX ст.)

Досить часто можна почути тезу про те, що людство пройшло відповідні етапи в своєму розвитку від нижчого до вищого. Першою сходинкою була міфологія, як сама примітивна форма пізнання, її змінила релігія зі своєю «сліпою вірою»[1], яку, в свою чергу змінила філософія, з якої почала відколюватись наука – вершина пізнання світу та людини. І вже зараз краще відмовитись від примітивних міфу, релігії, філософії (іноді їй дозволяють залишитись), а задовільнитись наукою, яка в цьому світі все може пояснити. Наука невпинно веде запеклу боротьбу з такими пережитками минулого як релігія (віра), які доживають свій час.

Ця теза отримала великого розмаху з XVIII ст. на Заході, в нас на Україні особливого поширення набула з часів революції 1917 р. як державна ідеологія, до кінця не зжита вона й зараз.

З цією тезою ми спробуємо не погодитись.

Щоб максимально точно зрозуміти з чим ми маємо справу, потрібно спочатку подати дефініії центральним поняттям даної проблеми.

Отже: «Наука – особливий вид пізнавальної діяльності, направленої на вироблення об'єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ. Відображаючи світ в його об'єктивності, наука дає лише один із зрізів різномаїття людського світу. Тому вона не вичерпує собою всієї культури, а складає лише одну з сфер, яка взаємодіє з іншими сферами культурної творчості – мораллю, релігією, філософією, мистецтвом»[2].

«Релігія може бути визначена як організоване поклоніння вищим силам… Релігія не тільки представляє собою віру в існування вищих сил, але встановлює особливі відносини щодо цих сил: вона є, таким чином, відповідна діяльність волі, що направлена до цих сил»[3].

Вже з огляду на вищевказане одразу намітимо, що ні наука, ні релігія[4] не можуть спростувати одна одну за відмінністю предмету свого пізнання. Тому що наука у центр пізнання ставить видимий, фізичний світ, а релігія – світ духовний, нематеріальний, а це принципово різні категорії. Адже ми не порівнюємо кілометр з кілограмом. Не можемо ми робити це й тому, що, як бачимо, релігія є світоглядною системою, а наука ні.

Священне Письмо християн – Біблія, прямо підносить розум: «якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів, тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання, бо Господь дає мудрість, з Його уст знання й розум!» (Прит.2. 3-6); «розум тебе стерегтиме, щоб тебе врятувати від злої дороги, від людини, що каже лукаве, від тих, хто стежки простоти покидає, щоб ходити дорогами темряви» (Прит.2. 11-13).

Якщо дивитись поверхнево, то вже в новозаповітніх текстах можна побачити натяк на негативне відношення до знань. ............