Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

Індивідуальне навчально-дослідне завдання на тему:

«Римський нобілітет у ІІІ столітті до н. е.»

Вінниця. 2007

Вступ

В історії Стародавнього Риму виділяють такі періоди. VIII – VI ст.. до н. е. найдавніша історія Риму, або царський період. Наступний період – республіканський (VI – I ст. до н. е.).Він умовно поділяється на раню республіку (VI – IІI ст. до н. е.) коли відбулося формування раньорабовласницького суспільства і завоювання Римом Італії, і на пізню республіку (ІІ – І ст. до н. е.), для якої характерний розквіт рабовласницьких відносин і створення Римської середземноморської держави. Третій період – імператорський (кінець І ст. до н. е. – V ст. н. е.). Перші два століття імператорської епохи – це часи ранньої імперії (принципату), коли відбувався розквіт рабовласницьких відносин у всьому Середземномор’ї. У ІІІ ст. н. е. сталася криза Римської імперії, яка загрожувала розпадом держави. Остання фаза імператорської епохи – часи пізньої імперії (домінату), який охоплює період з кінця ІІІ до V ст. Історія Стародавнього Риму завершується умовною датою – 476 р. (рік падіння Західної Римської Імперії).

Темою мого реферату є Римський нобілітет у ІІІ ст. до н. е. Ця тема відноситься до республіканського періоду в історії Стародавнього Риму.

П'яте і четверте сторіччя до н.е. в історії римської общини були відмічені двома важливими політичними процесами: боротьбою плебеїв з патриціями і війнами Риму в Італії. Перший з них мав результатом виникнення нової знаті — нобілітету, другий привів до утворення Римсько-італійської федерації. Обидва процеси були тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені, оскільки війни були по суті своїй продовженням внутрішньої політики, що проводиться, правлячими кругами римського суспільства. Важливим підсумком обох процесів з'явилася значна зміна в співвідношенні соціальних сил, і як наслідок — зміни в політичній сфері, що виразилися в стабілізації і деякої подальшої трансформації аристократичного режиму. Щоб зрозуміти суть подальшого процесу еволюції політичного порядку, необхідно дослідити його соціальні витоки, зрозуміти характер зрушень, відновити всю далеко не пряму лінію розвитку римського суспільства, розкрити, нарешті, особливості співвідношення класових сил на кожному відрізку історії римської общини. Лише після з'ясування всіх соціальних передумов політичного устрою, що сформувався в Римі в III—II ст. до н. е., можливий перехід до аналізу самого режиму, специфічних рис його розвитку.

Як вже мовилося, в обстановці постійних соціальних конфліктів, якими були багаті V і особливо IV ст.., природним було зближення патриціанської знаті з найбільш багатими і впливовими серед плебсу прізвищами. Справжня ж консолідація верхівки суспільства була досягнута до кінця IV ст. до н. е., коли багаті плебеї дістали доступ навіть до складу жрецьких колегій.

Обстановка подальшого п'ятдесятиріччя сприяла зміцненню політичних позицій нової знаті — нобілітету. ............