Місто в літературі сьогодні трактоване не тільки як тема, мотив чи образ, а ще і як символ або міф. І в цьому власне контексті осмислення дискурсу міста в історичному, культурологічному та філософському контекстах є актуальним, а навіть – у доброму значенні слова – провокативним.
Іван Франко кваліфікував рецензії як "пакосний рід літератури, для якого треба читати масу зайвини"[1]. А Оксана Забужко, ніби як розгортаючи думку великого попередника, мало чи не в розпачі констатує: "Чи Ви хоч раз бачили в наших виданнях, навіть "літературних", аналітичну рецензію на "блок" із 5-6 книжок різних видавництв, об'єднаних спільною темою? А це ж нормальна світова практика, перша ланка впорядкування й структуризації поточного літературного процесу!"[2]. Думка дуже слушна, але блоку наукових книжок, які б досліджували проблему українського міста, ще поки не наберемо, а тому мова тут піде про одну з таких, в Україні чи й не першу, в той час як слов’янські та європейські літератури сьогодні активно розпрацьовують проблему міста та його впливу на людину. Авторка розвідки "Місто і література: українська візія"[3] Віра Фоменко назагал успішно реалізує свій задум – дослідити зародження та еволюцію теми міста, проаналізувавши багатоаспектний вплив урбаністичної літератури на становлення модерної української прози. Монографічна праця має чітко визначену мету, для реалізації котрої дисертантка окреслює либонь певний надмір завдань, з якими вона в цілому таки впоралася, хоча й із різним ступенем успіху та результативності. Зреалізувати їх усі однаково успішно навряд чи й можливо, бо ж той масив творів, який склав об’єкт студій В. Г. Фоменко, явно хибує на неповноту.
Важливими ж для ґрунтовного осмислення поставлених завдань могли б прислужитися праці, які до списку літератури не потрапили: такі знані сьогодні монографічні розвідки, як "Modernizowanie miasta. Zarys problematyki urbanistycznej w nowoczesnej literaturze polskiej" (Краків 2003) Ельжбети Рибацької та "Eseiści o Lwowie. Pamięć, sąsiedztwo, mity" (Варшава 2006) Катерини Хотинської, ще раніше – праці В.Топорова "Місто і міф" (до речі в 2000 перекладеної в Польщі[4]) та Е.Бушевича "Cracovia in litteris. Obraz Krakowa w piśmiennictwie doby Odrodzenia" (Kраків 1998), стаття Т.Косткевічевої "Wizje miasta w literaturze wieku Oświecenia"[5]. Не говорячи вже про чи не найперші розвідки, з-поміж яких назвімо публікації А.Грека "Семантика текста Киева в русской культуре" (1993), С.Томашевського "Motywy miejskie w romansie stanisłwowskim"(1985), Т.Зарембської "Початки польського урбаністичного письменництва"(1975). Зупиняємось на цьому детально, бо – навіть поданий пунктирно – корпус цих праць підважує твердження дисертантки про те, що "вивчення міста і урбанізації як особливого феномена літератури почалося відносно недавно". Не випадковим бачиться нам і зацікавлення проблемами міста, і то не лише в документах, а саме в літературі – з боку істориків (маємо на увазі найновішу розвідку Василя Пірка "Історія – вимогливий суддя" у виданні "Державна справа" (2008. – №11. – С. 170-175).
Місто в літературі сьогодні трактоване не тільки як тема, мотив чи образ, а ще і як символ або міф. І в цьому власне контексті осмислення дискурсу міста в історичному, культурологічному та філософському контекстах Вірою Григорівною Фоменко є актуальним, а навіть – у доброму значенні слова – провокативним. ............
