Роман “Домбі і Cин" як взірець нещадної критики англійської буржуазії безперечно був новою віхою на творчому шляху Діккенса. У цьому романі йому вдалося створити не лише галерею типових характерів, а й об’єднати колізії твору в певну цілісність, що несе в собі діалектичну єдність причинно-наслідкових зв’язків і естетичних закономірностей.
Для художньої манери Діккенса характерним є широке використання різноманітних художніх засобів, які служать для кращого розуміння персонажів, для їх індивідуалізації, виявлення найсуттєвіших особливостей, кращого розуміння внутрішнього світу героїв, психологію характеру. У романі ми зустрічаємо метафори, епітети, гіперболу, порівняння та протиставлення, повтори. При чому для зображення двох світів - світу добра та зла - автор використовує різні прийоми. Все зло він змальовує через карикатуру, гротеск, перебільшення, насмішку та відкриту іронію, а добро - через пом’якшений гумор, сентиментальність, зворушливість.
Нерідко Ч. Діккенс гіпертрофірує внутрішні і зовнішні риси своїх героїв. Письменник не тільки майстерно посилював, підкреслював потворні риси негативних персонажів, що слугувало йому прекрасним засобом сатиричного їх осміювання, але й володів і більш рідкісним даром - вмінням перебільшувати добро. (На цю особливість Діккенса-художника в свій час звернув увагу Честертон) Ч. Діккенс прагнув змальовувати людину, якій доброта “надана" надлюдськими дозами, в простій дитині показати безмірну самовідданість і мужність і робити це художньо переконливо. Автор говорить про Флоренс наступним чином: "Та ніким не привічена, прибита горем дівчинка була така мила, спокійна та безвідмовна, стільки було в ній любові, яка здавалась нікому не потрібною, стільки журливого розуму, на який ніхто не звертав уваги…" [13, c.36]. Ці рядки переповнені сентиментальністю та зворушливістю на противагу описові місіс Піпчін: " Знаменита ота місіс Піпчін була напрочуд бридка стара з напрочуд паскудною вдачею - згорблена, з рябим, наче поганий мармур, обличчям, гачкуватим носом і жорстким сірим оком, яке, здавалося, можна було кувати на ковадлі, не вчинивши йому жодної шкоди" [13, c.114]. Тут ми спостерігаємо карикатуру, насмішку та перебільшення.
Кругом читат наштовхується і на епітети, які свідчать про зовнішність героїв твору, їхні особливості, основні риси, які їх виділяють: "холодне серце" "яблуковидні діти", "потужні щелепи" [13, c.31], [13, c.29], [13, c.100]. Завдяки цим епітетам читач може чітко уявити даних персонажів. Також даний художній засіб використовується і у широких змалюваннях природи, що створює певну емоційну атмосферу: "похмурий, сірий, осінній день", "весела та пишна вулиця" [13, c.70], [13, c.280].
Також для створення емоційної атмосфери, глибоких переживань автор використовує у романі гіперболу. Читач і сам відчуває себе наляканим читаючи опис вулиці, де заблукала Флоренс: "Скрізь - мости, які нікуди не ведуть, проходи, що стали цілковито непрохідними, вавилонські вежі димарів без верхньої половини, гори риштувань і пущі битої цегли, величезні обриси коловоротів і гігантські триноги…" [13, c.78]. А повтор підсилює та робить наголос на тому, що є найсуттєвішим: "Поруч із кріслом виступала набагато молодша жінка - дуже вродлива, дуже гордовита та владна" [13, c.296]. ............
