РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД ЄГИПЕТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

План

1.       Генезис давньоєгипетської держави

2.       Занепад влади фараонських династій

3.       Культура Стародавнього Єгипту

4.       Висновки

Використана література

1.   Генезис давньоєгипетської держави

Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З точки зору природно-кліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.

Державність в Єгипті виникла у другій половині IV тис. до н. є. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100—2160 до н. є.), Стародавнє Царство (бл. 2700—2160), Середнє Царство (2134—1786), Нове Царство (1576—1087) і Пізнє Царство (XI—IV ст.).

За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів — адміністративно-територіальних одиниць, що були автономними господарськими та адміністративними організмами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Називали царя пер, тобто "великим домом". Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетенські гробниці-піраміди, в яких ховали фараонів і які мали показати їхню велич і владу.

Фараон управляв державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював економічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були но-мархи, які керували численними чиновниками. Крім розвитку власної економіки фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території.

Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і почала поводитися так, ніби фараона взагалі не існувало. Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон — на звичайного номарха.

Близько 2050 р. до н. є. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. Вона не могла протистояти проникненню в Дельту кочівників-гіксосів, але розпалася не на окремі номи, а на дві незалежні держави зі столицями у Фівах та Ксоїсі.

Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос І, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії — Нове царство. Воєнні походи Яхмоса І і наступних фараонів значно розширили межі Єгипту. Особливого успіху в територіальних завоюваннях добився Тутмос III, якого називають "Наполеоном Стародавнього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпорядкував-

Єгипетське слово "перо" давні греки вимовляли як фараон. Саме цей термін увійшов у літературу.ши нубійські, лівійські та східносередземноморські території. ............