МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
СЛОВОТВІРНА ПАРАДИГМА ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ І ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР
Курсова робота
студентки 4 курсу
українського відділення
заочної форми навчання
Сергієнко Олени Олександрівни
Перевірив
кандидат філологічних наук
доцент Загнітко О.О
Полтава – 2011г.
ВСТУП
За порівняно короткий час дериватологія пройшла не тільки шлях свого становлення, а й бурхливого розвитку й утвердження як провідна галузь лінгвістики. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (ХХ ст.), то до морфології (Л.А. Булаховський), то до лексикології (О.О. Потебня). Словотвір сьогодні, за словами відомого мовознавця, – це полігон, де випробовуються прийоми й методи дослідження мови, що мають велику цінність не лише для інших рівнів мови, а й для лінгвістики загалом.
Тісний зв'язок словотвору з граматикою й лексикою, особливий статус дериваційних одиниць, можливість їх процесуальної й результативної інтерпритації призвели до формування принаймі трьох аспектів дослідження словотвору.
Теоретичним питанням української дериватології присвячено праці І.І. Ковалика, Н.Ф. Клименко, В.В. Грещука та інших вітчизняних лінгвістів. Серед російських учених значний внесок у розвиток дериватології зробили В.В. Виноградов, О.А. Земська, О.С. Кубрякова, В.В. Лопатін, І.С. Улуханов та ін. І.І. Ковалик, Л.Л. Гумецька, Г.О.Винокур, В.В. Виноградов обґрунтували необхідність виділення науки про словотвір в окрему галузь лінгвістичних знань із своїм чітко визначеним спеціальним предметом дослідження, системою наукових понять і термінів та властивими їй принципами і методами дослідження словотвору.
Характерною особливістю сучасної науки про лексичну деривацію є зосередження уваги на словотвірному форманті й недооцінка ролі твірної основи в словотворі.
Глава української дериватологічної школи І.І. Ковалик розглядав парадигму в словотворенні як характерний для даної морфеми, типізований, відстояний і узвичаєний набір синтагматичних оточень ланцюгів, а ряд слів, у якому виступає та сама морфема, – як парадигму даної морфеми. До складу словотвірних парадигм учений зараховував кореневі та афіксальні (префіксальні, суфіксальні, мішані, префіксально-суфіксальні і постфіксальні) парадигми виділяючи як найважливіші для словотвору кореневі.
Враховуючи досвід опрацювання цієї проблеми в слов’янському мовознавстві, послідовники І.І. Ковалика поповнюють сучасну дериватологію новими важливими відомостями про словотвірну парадигму. Як стверджує В.В. Грещук, дериваційна парадигма як одиниця, що являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених через тотожність твірної основи словотвірних одиниць, експлікує системність словотвору в такому розрізі, при якому вона ґрунтується на константнозмінній рівновазі, консонантна частина якої підтримується формально-сематичною єдністю творної основи, а зміна – різнофункціональними дериваційними формантами.
Специфіка похідного слова – основної одиниці словотвору – як бінарна одиниця, що включає твірну основу й словотвірний формант, не дозволяє обмежитися аналізом ролі в дериваційних процесах лише формуючої частини, нехтуючи базовою, оскільки на думку В.В.Грещука такий аспект аналізу залишає поза увагою реальну взаємодію одиниць словотвірної системи.
У зв’язку з цим у сучасній дериватології одночасно з дальшим розвитком форматоцентричного аспекту вивчення словотвору першорядного значення набуває розробка основоцентричного, тобто такого напрямку у вивченні словотвору, в основі якого лежала б роль твірної основи в актах деривації.
Лише всесторонній аналіз словотвору з позицій як форматоцентричного, так і основоцентричного підходів може забезпечити адекватне відображення всієї складності системи.
Останнім часом спостерігається й інтенсивне становлення терміносистеми галузі мовознавства, що почала складатися в 70-х роках ХХ століття, – словотвірної парадигматики, під якою розуміють систему словотвірних парадигм. ............
