Сільське господарство.
    
    Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловости. У світі спостерігається бесперервний приріст сільскогосподарського виробництва, але це відноситься перш за все до економічно розвинених країн. В державах, що розвиваються, сільське господарство не в змозі прогодувати власне населення. Це пояснюється тим, що через низку соціально-політичних факторів науково-технична революція поки ще слабко вплинула на сільське господарство економічно малоразвитих країн.
    Науково-технична революція у сільському господарстві полягає у комплексний механізації усіх галузей сільськогосподарського виробництва, у хімізації сільського господарства, у застосуванні досягнень аграрної та біологічної науки. Активне впрвадження досягнень НТР допомагає одержати великий економичний ефект при менших витратах праці та енергії. Уміле застосування мінеральних добрів, своєчасна та якісна машинна обробка землі, висока якість насіння дозволяють багаторазово підвищити врожайність у рослинництві. Економічний розвиток світового сільського господарства відбувається на підставі агропромислової інтеграції, тобто об'єднання безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції з підприємствами, що переробляють цю продукцію, а також з виробниками сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, отрутохімікатів, з заготівельниками, транспортними, збутовими фірмами.
    Основу сільськогосподарського виробництва творять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. Сільськогосподарські угіддя займають на земній кулі приблизно 1/3 суші, або 4,5 млрд. га. Угіддя складаються з ріллі (засів та пар, включаючи городи), перелогів, сінокосів, пасовищ, насаджень. У складі оброблюваних земель на ріллю у світі припадає близько 1,4 млрд. га, на багаторічні насадження - до 0,4 млрд. Га.
    В Європі оброблювані землі мають найбільшу питому вагу, що пояснюється історично тривалим землеробським освоєнням даної території, щільністю населення та сприятливими природними умовами.
    В Азії середній показник освоєності земель також досить високий: розорані максимально можливо рівнини сходу, півдня та південного сходу, у той час як пустельні райони південного заходу та центру освоєні тільки у окремих оазах. У Північній Америці, Росії, Білорусії, Україні, Казахстані показники розораності змінюються від 6 % у зоні лісів до 35 - 40 % у зонах лісостепу та степу.
    У Латинській Америці та Африці показники розораності земель майже однакові. У Південній Америці найнижчий показник припадає на найбільш зволожену частину материка - басейн річки Амазонки, а у Африці - на найпосушливішу частину, пустелю Сахару.
    Територія Австралії слабко розорана, що пояснюється посушливістю клімату та незначною мережею внутрішніх вод. Але, з іншого боку, з тих же причин у Австралії найбільша питома вага кормових угідь: понад 50 % її території (середньосвітовий показник - 22 %).
    В Азії кормові угіддя займають тільки 10 % земель, а в Африці - 26 %. Інші регіони займають проміжне положення. ............