1.  Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці – це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допоміг: – медичне обслуговування;

допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

родинна допомога;

допомога за умови вагітності та пологів;

допомога за інвалідністю;

у разі втрати годувальника.

В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи:

– державне соціальне забезпечення;

– корпоративні соціальні програми;

– індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

– соціально-демократична модель скандинавських країн – держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення;

– модель неоліберальна (США) – проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок;

– модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем;

– відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави;

– система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян.

Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України:

соціальне забезпечення;

соціальна допомога;

соціальне страхування.

Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. ............