Історіографія історії Сербії та Чорногорії
СЕРБСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ.
Зародження сербської історичної науки відбувалося в умовах національного відродження, яке почалося наприкінці ХVІІІ ст. Історіографія була ідейною зброєю в національній боротьбі за відновлення незалежності. Сербські землі в той час знаходились в складі Австрійської (Воєводіна) та Османської імперій.
Історична думка зароджувалася та розвивалася під впливом ідей просвітництва та романтизму.
Центром історичних досліджень були (Матіца сербська, гурток керловатського митрополита С. Стратимировича).
ПРОСВІТНИЦЬКИЙ НАПРЯМОК.
Витоки сербської історіографії пов’язані з діяльністю Й. РАЇЧА (1726-1801). Освіту отримав в Росії. Видав чотиритомник “Історія різних слов’янських народів, особливо болгар, хорватів та сербів” у 1794-1795 рр. Основну увагу приділив історії середньовічної Сербії. З патріотичних позицій розглядав історію південнослов’янських народів як єдине ціле. Критично ставився до народних переказів про історичні події, не вважав їх історичним джерелом.
ВУК С. КАРАДЖИЧ (1787-1864) - фундатор сербської історичної науки. Учасник Першого сербського повстання. Побував у Росії, був знайомий з істориком М. Карамзіним, співробітничав з німецьким вченим Л. Ранке.
В праці “Сербський словник" (1818) подає опис суспільних інституцій та суспільних явищ Сербії кінця XVIII - початку XIX ст., тлумачення термінів. Автор нарисів про Перше сербське повстання, біографії його 13 визначних діячів. В Росії видав працю “Життя та подвиги Мілоша Обреновича". Праці зберігають наукове значення. Приклав багато зусиль для пошуків та публікації історичних джерел.
РОМАНТИЧНИЙ НАПРЯМОК.
П. СРЕЧКОВИЧ (1834-1909). Освіту отримав в Росії, засновник першої кафедри сербської історії у Великій школі в Бєлграді в 1882 р. У своїх статтях розглядав історичну науку насамперед як засіб виховання національних та патріотичних почуттів. Автор досліджень з періоду середньовічної та двотомної “Історія сербського народу” (1884-1888 рр). Широко використав як джерело народні перекази, яких ставився некритично.
Утворення сербської держави наприкінці ХІХ ст. мало важливе значення для подальшого розвитку історичної науки. Правлячі кола Сербії, громадськість поширювали ідею об’єднання всіх південнослов’янських народів в єдину федеративну державу. Історична наука відігравала значну роль в обґрунтуванні цієї ідеї.
Виникли нові та продовжували діяти існуючі наукові центри. В 1886 р. на основі Наукового товариства було засновано Сербську академію наук та мистецтв. В 1905 р. Велику школу було перетворено в Бєлградський університет. Продовжувалась діяльність Матиці сербської в місті Нові Сад. Видавалися наукові часописи.
КРИТИЧНИЙ НАПРЯМОК.
Змінив романтичний напрямок і набрав домінуючого становища. Назву отримав тому, що його представники критикували праці вчених романтичної школи.
І. РУВАРАЦ (1832-1905) - фундатор напрямку. Насамперед відомий як тонкий критик та дослідник історичних джерел. Притримувався принципу, що історична істина має бути підтверджена вірогідними джерелами, всебічно перевіреними. Важливе значення археографічної праці “Огляд місцевих джерел старої сербської історії". Автор невеликих праць середньовічної проблематики.
С. ............
