План

1. Поняття модернізму

2. Особливості модернізму

3. Структурно стильовий аналіз новели М. Коцюбинського „Intermezzo”

Література

Додаток

1. Поняття модернізму

модернізм аналіз концепція тенденція

Модернізм – панівний напрям, складний комплекс літературно-мистецьких тенденцій, що виникли наприкінці XIX ст. як заперечення ілюзіоністськона-туралістичної практики в художній дійсності, як спростування заангажованості митця; і проіснували до другої половини XX ст. модернізм як конкретно-історичне явище сформувався у Франції, спираючись на досвід «проклятих поетів» (Ш. Бодлер, Лотреамон, А. Рембо, П. Верлен), невдовзі поширився в інших європейських літературах «Молода Бельгія», «Молодий Відень», «Молода Польща», срібний вік у Росії тощо), найповніше реалізувався у доробках С. Маларме, Ж. Мореаса, Е. Верхарна, Ч. Свіберна, О. Вайлда, М. Метерлінка, Р.-М. Рільке, С. Пшибишевського, Г. фон Гофмансталя, 3. Блока, Д. Мережковського, В. Брюсова та ін., схильних до вияву «аристократизму духу», передусім неоромантиків та символістів. У річищі модернізму XX ст. утверджувалася лірика Л. Стаффа, В. Б. Ейтса, Т. С. Еліота, П Тичини, Ф. Гарсіа Лорки, Б.-І. Антонича та ін., проза Дж. Джойса, Ф. Кафки, Дос Пассоса, наративні пошуки яких позначилися на творах Е. Хемінгуея, В. Фолкнера, Г.Гріна. Будучи історично визначеним періодом історії, модернізм відрізняється від модерну, співвідносного з динамічним поняттям «сучасність», запровадженим у мистецтво XVI ст. для означення номінальної можливості кожного історичного моменту поставати генетичним продовженням «усіх попередніх сучасностей» (М. Ігнатенко). У європейському мистецтвознавстві обидва поняття часто вживаються як синоніми або повністю збігаються за значенням, як у випадку зі стилем у латиноамериканській літературі на межі XIX—XX ст. з притаманним їй оновленням змістових і формальних зображально-виражальних засобів (творчість Р. Даріо). Не всі дослідники вважають поняття модернізму історично коректним. Зокрема, Д. Кліпінгер, висловлюючи характерні для західноєвропейських літературознавців думки, вбачав у модернізмі поєднання кількох ознак: завершену напередодні Другої світової війни тенденцію, що усталювала пізні романтичні та вікторіанські течії, «ідеологічний заклик до певної сукупності спільних стилістичних, культурних та філософських понять і методів», систему, проти якої виступив постмодернізм — сукупність «різних відтінків» без домінування жодного з них. Модернізм спростовував формульовані соціальною критикою позитивістські настанови, поширювані на літературу, відмежовувався від вимог задовольняти утилітарні суспільні потреби, які письменство здавен обслуговувало, тому що така практика не відповідала його сутності, охарактеризованій тезою «незацікавленого інтересу» І. Канта й положенням «мистецтво для мистецтва». Замість позаестетичної логоцентричної методології художньої діяльності вводився принцип творчого осяяння, інтуїтивізму, втаємничення у трансцендентну сутність буття тощо, тобто запроваджувалися засадничі положення «філософії життя» та близькі їм концепції позитивістського фройдизму й расселівського розуміння мови як шляху до повного, всеохопного осягнення структур довкілля, що виражало прагнення модерністів створити духовний космос, протиставний хаосу, універсальності. ............