Три ідеології або одна? Баталії сучасності
Сюжетна лінія нового часу - якщо говорити про історію розвитку суспільної думки або політичної філософії - нам добре знайома. Коротенько її можна сформулювати в такий спосіб: у дев'ятнадцятому сторіччі виникли три основних плини політичної ідеології - консерватизм, лібералізм і соціалізм. З тих пор всі три плини (у постійно мінливих обличчях) безперестану боролися один з одним.
По суті, усі сходяться у двох загальних положеннях щодо цієї ідейної боротьби. Одне з них полягає в тому, що ці ідеологічні плини являли собою реакцію на ті обставини, що в ході Французької революції зложився новий суспільний світогляд, що привело до усвідомлення необхідності розробки особливих політичних стратегій, застосовних у нових обставинах. Друге зводиться до того, що жодне із цих трьох ідеологічних плинів ніколи не виражався в якійсь одній певній формі. Зовсім навпаки; створювалося враження, що кожен з них прагнув прийняти таку кількість облич, що відповідало числу їхніх ідеологів.
Природно, більшість людей думають, що між цими ідеологічними плинами є якісь істотні розходження. Але чим уважніше ми придивимося або до їхніх теоретичних положень, або до практики їхньої політичної боротьби, тим більше виявимо розбіжностей між ними саме по питанню про те, у чому ці розходження складаються.
Єдність думок відсутній навіть тоді, коли мова заходить про те, скільки існує різних ідеологічних плинів. Є чимало теоретиків і політичних керівників, що думають, що насправді їх тільки два, а не три, хоча питання про те, до якого саме дуету варто звести наше тріо, сам перебуває в стадії дебатів. Інакше кажучи, існують консерватори, які не бачать ніяких принципових розходжень між лібералізмом і соціалізмом, соціалісти, які говорять те ж саме про лібералізм і консерватизм, і навіть ліберали, що доводять, що між консерватизмом і соціалізмом немає серйозної різниці.
Таке положення вже саме по собі досить дивно, але на цьому чудності не кінчаються. Термін ідеологія в багатьох його значеннях ніколи не був тим словом, що окремим людям або групам подобалося б уживати стосовно до самих себе. Ідеологи завжди заперечували свою приналежність до ідеологів - за винятком Дестута де Траси, що, як говорять, і придумав цей термін. Але Наполеон незабаром використовував це слово проти нього, заявивши, що політичний реалізм переважніше ідеології (під якою він розумів теоретичне навчання), і з тих пор багато політиків розділяють саме такий підхід до проблеми.
Через півстоліття Маркс в «Німецькій ідеології» використовував цей термін для характеристики світогляду, що було з однієї сторони неповним, а з іншого боку – власним цілям, що служили лише, відображаючи класову позицію (буржуазії). Ідеологія, писав Маркс, повинна була бути замінена наукою (відобразила погляди робітничого класу, що були покликані стати ведучими в усьому світі). У період між двома світовими війнами Мангейм пішов ще далі. Він був згодний з Марксом у тім, що ідеологічні навчання були неповними й служили власним цілям, але до числа таких навчань відносив і сам марксизм. Він хотів замінити ідеологічні навчання утопічними, які розглядалися їм як утвору інтелектуалів, що не належать до якого-небудь певного класу. ............