Сутність і форми експертної профілактики

Зміст

1. Поняття експертної профілактики, її становлення та стан наукової розробки

2. Завдання та основні принципи експертної профілактики

3. Форми і стадії методики експертної профілактики

1. Поняття експертної профілактики її становлення та стан наукової розробки

Для вивчення конкретного явища необхідно відслідкувати його джерела, генезис, та стан наукової розробки.

Перші згадки про експертну ініціативу ми зустрічаємо в Російському Статуті кримінального судочинства (РСКС), затвердженому імператорським Указом 20 листопада 1864 року. Тут в статті 333 наголошувалося: «Досвідчені особи, проводячи огляд, не повинні випускати з уваги і таких ознак, на які слідчий не звернув уваги, але дослідження яких може привести до відкриття істини».

Концептуальним тут слід визнати положення, згідно якого процесуальний закон дозволяв експертові самостійно відшукувати майбутні об'єкти дослідження. Іншими словами, досвідчені особи в своєму дослідженні не зв'язані межами завдання слідчого (суду). Зокрема, ст. 332 РСКС таким чином регламентувала порядок призначення експертизи: «Судовий слідчий зобов'язаний запропонувати досвідченим особам словесно або письмово питання, які підлягають їх вирішенню». Зрозуміло, що в тих випадках, коли питання експертові були викладені письмово, можна було визначити межі дослідження. У тих же випадках, коли вони запропоновані в усній формі, говорити про такі межі досить складно.

Це положення закону таким чином коментувалося дореволюційним російським юристом С.І. Вікторським: «Цю ухвалу треба розуміти в тому сенсі, що запропоновані слідчим питаня не ставлять для експертів рамок, вийти за які вони вже не можуть і які б, вочевидь, їх дуже ускладнювали, а є лише рівнозначними з'ясуванню мети, з якою проводиться експертиза. Звідси можна зробити висновок, що експерти мають право знайомитися з провадженням справи, а також розпитувати для з'ясування потрібних їм деталей самих обвинувачених. Такого роду розпитування особливо необхідні, коли, наприклад, багато речових ознак злочину вже зникли.»

Слід зазначити, що приведені положення колишнього Російського процесуального законодавства зробили істотний вплив на розроблені Народним комісаріатом охорони здоров'я УРСР в перші роки після Жовтневої революції інструкції про судово-медичну і судово-психіатричну експертизи. Тут, зокрема, вказувалося: «Медичний експерт набуває нині значення наукового судді фактів і для здійснення цього свого обов'язку користується правом не тільки вивчати в подробицях справу, запропоновану йому на висновок, але і вносити до неї відповідну ініціативу шляхом проведення додаткових досліджень, оглядів, опиту свідків тощо.»

КПК УРСР 1922 і 1923 рр. відмовилися від терміну «досвідчені особи» і визначили загальноприйнятий в той час в юридичній літературі термін «експерт». Експертові заборонялося збирати матеріали, які були необхідні для дослідження. На неможливість поєднання в одній особі функцій слідчого і експерта наголошував і Верховний Суд СРСР.

Здавалося б, процесуальний закон поставив крапку над «i» в спірних питаннях експертної ініціативи. Проте відомчі амбіції, бажання зайняти особливе, ключове місце в кримінальному судочинстві знову примусило Народний комісаріат охорони здоров'я УРСР в новому Положенні «Про виробництво судово-медичної експертизи» від 16 лютого 1934 року, залишитися на колишніх позиціях, необгрунтовано розширюючи права судово-медичного експерта, додаючи його висновку значення наукового вироку.

Разом з тим, по мірі все більш чіткого викристалізовування інституту судової експертизи зміст поняття експертної ініціативи почав звужуватися, не включаючи вже такі дії, як опит експертом свідків і потерпілих, пошук необхідних об'єктів дослідження. ............