Сутність і значення витребування предметів і документів як самостійного способу збирання доказів

У ч. 1 ст. 66 КПК України зазначено право особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду в справах, які перебувають у їх провадженні, вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб або громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані.

Відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України «Про міліцію» [1], міліції для виконання покладених на неї обов’язків, надається право одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. При цьому, зазначена норма встановлює правило, що міліція може отримувати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» [7].

Аналіз чинного кримінально-процесуального закону свідчить, що законодавець не визначив шляхів реалізації вказаного права. Як в теорії, так і в практичній діяльності з цього приводу виникає багато питань, серед яких необхідно зазначити такі: чи слід включати вищевказане право державних органів та посадових осіб в систему способів збирання доказів; за яких умов допустимо та доцільно збирати докази шляхом пред’явлення вимоги про їх надання; як оцінювати і яке доказове значення мають ці предмети і документи; які права та обов’язки мають особи, які беруть участь у даній процесуальній дії; у яких випадках і яким документом повинно бути це зафіксовано та ін. Неврегульованість зазначених питань призводить до необхідності використання при його проведенні процесуальної форми, притаманної детально регламентованим способам збирання доказів, тобто слідчим діям.

Пізнанню обставин вчиненого злочину, яке здійснюється за допомогою дій, вказаних у ч. 1 ст. 66 КПК України, притаманна спрямованість: від слідчого до суб’єкта – носія відомостей про обставини, які підлягають доказуванню. Тобто, у даному випадку мова йде про право особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду на активний цілеспрямований пізнавальний процес, якому відповідає обов’язок підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян надати слідчому необхідні предмети або документи, які знаходяться у їхньому розпорядженні.

Ю.М. Грошевий і С.М. Стахівський вказують, що витребування різного роду предметів і документів є засобом збирання доказів і відноситься до процесуальних дій [6, с. 52]. Подібну позицію мають й інші науковці [2, с. 322].

Але не всі процесуалісти розглядають витребування як окрему процесуальну дію. Так, на думку Л.В. Вороніної, витребування суб’єктами доказування предметів і документів не можна вважати слідчою дією, хоча воно і пов’язано зі збиранням доказів. Науковець вказує, що витребування може бути проведене до порушення кримінальної справи, але воно не утворює закінчену процедуру збирання доказів. Разом з тим Л.В. Вороніна вважає, що прийняття слідчим витребуваних ним і наданих йому підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, установами, підприємствами, організаціями предметів і документів утворюють слідчу дію, хоча процедура її проведення законом ще не врегульована [9, с. ............