ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ
1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія
1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті
РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ
2.1 Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядок діяльності
2.2 Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Характер та особливості державно-церковних відносин в Україні на різних етапах історичного розвитку залежали від співвідношення політичних сил, які визначали державну ідеологію, а отже, і реальний стан державно-церковних взаємин. Із певною долею схематизму в історії цих відносин можна виокремити п´ять періодів:
- києворуський (княжий) — визначальними рисами його були державне сприяння поширенню християнства й становленню церковної системи, наділення церкви широкою правовою юрисдикцією й передачею їй частини державних функцій;
- козацький — йому була притаманна не лише тісна співпраця військового керівництва Запорозької Січі й православної церкви на принципах звичаєвого права, наказів, християнських норм співжиття, а й визнання всесічового статусу церкви як монопольної духовно-культурної інституції та її військовий захист і матеріальна підтримка;
- синодальний — охоплює період існування православної церкви України у складі Московської патріархії (тривав до початку XX ст.); характеризувався повним одержавленням церкви, перетворенням її на державний виконавчий механізм, проголошенням самодержавно-великоросійського варіанта православної церкви панівним, єдино можливим і дискримінаційним щодо інших релігій і націй;
- радянський — тривав понад 70 років і передбачав перебування православної церкви України на правах екзархату у складі тієї ж Московської патріархії. Для нього були характерні формальне проголошення закону про свободу совісті; відокремлення церкви від держави і школи від церкви; декларування права сповідувати чи не сповідувати релігію, рівності віруючих і невіруючих. Насправді ж протягом цих десятиліть були і репресії проти духовенства та церковного активу, і плюндрування священних реліквій, і нищення пам´яток сакральної культури, і глумління над почуттями віруючих, і грубе втручання світської влади у внутріцерковні справи, і націоналізація церковної та монастирської власності тощо;
- сучасний — почався відразу ж після здобуття незалежності. Українська держава взяла курс на реальне забезпечення свободи совісті й релігійних свобод своїх громадян та законодавчо зобов´язалася подолати негативні наслідки політики тоталітарного режиму щодо релігії, церков та віруючих. Наша країна сумлінно виконує свої зобов´язання, що отримало позитивну оцінку в світі.
Сучасний український період державно-церковних відносин визначається відповідними статтями Конституції України (прийнятої на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p.), Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», затвердженим Верховною Радою України 23 квітня 1991 p., зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 лютого і 23 квітня 1992 p., 5 травня і 23 грудня 1993 p., 22 грудня 1995 р. ............
