1.  Задачі техніко-економічних розрахунків

При проектуванні водогосподарських систем, техніко-економічні розрахунки проводять для: визначення структури водогосподарського комплексу (ВГК); вибору параметрів об’єктів ВГК; визначення економічної ефективності прийнятого варіанту; розподілу затрат між галузями – учасниками ВГК; обґрунтування ефективності водоохоронних заходів.

В більшості випадків є декілька технічних варіантів вирішення поставлених задач, наприклад, отримання якої-небудь продукції, транспортного чи соціального ефекту. При цьому вирішальним фактором є ціна досягнутого вирішення.

При проектуванні водогосподарських систем, задача підвищення економічної ефективності має особливо велике значення, оскільки ВГК є системою капітальних вкладень, яка створюється достатньо довгий час в інтересах багатьох галузей народного господарства.

2.  Обґрунтування структури ВГК

Основним принципом визначення оптимальної структури ВГК є вибір варіанту, який дає найменші затрати для народного господарства. При заданих об’ємах виробництва всіх учасників ВГК, для визначення оптимальної структури необхідно послідовно порівняти між собою варіанти при наявності чи відсутності кожного компонента комплексу. При не включенні якої-небудь галузі до складу ВГК, відповідна продукція в тому ж об’ємі і якості повинна отримуватись альтернативним шляхом. Методичною основою вибору оптимального варіанту, із можливих альтернативних, служить метод порівняльної економічної ефективності.

Припустимо, є два варіанти отримання аналогічної продукції, наприклад, електричної енергії. В цьому випадку розглядають варіант структури ВГК, який включає до свого складу ГЕС, і варіант без неї. В другому випадку передбачають отримання електроенергії тієї ж виробки і потужності на ТЕС, на будівництво і експлуатацію якої витрачають відповідні капіталовкладення і щорічні експлуатаційні витрати.

Обидва варіанти різняться розмірами капіталовкладень і щорічних витрат. Розглянемо випадок, який зустрічається найчастіше, тобто

К1 > К2 і С1 < С2,

де К1 і К2 – капіталовкладення в кожен варіант;

С1 і С2 – відповідні щорічні експлуатаційні витрати.

Здійснення першого варіанту буде пов’язане з додатковими капіталовкладеннями

DК = К1 – К2,

проте з економією витрат

DС = С2 – С1.

Для визначення оптимального варіанту визначають коефіцієнт порівняльної економічної ефективності ЕН, який показує економію щорічних витрат при використанні однієї гривни додаткових капіталовкладень.

ЕН = (С2 – С1) /(К1 – К2).

Величину, обернену цьому коефіцієнту, називають терміном окупності додаткових капіталовкладень.

ТН = (К1 – К2) / (С2 – С1).

Варіант, який характеризується більшими капіталовкладеннями, але меншими щорічними витратами, буде економічно доцільним тоді, коли коефіцієнт порівняльної економічної ефективності більший нормативного, тобто

(С2 – С1) /(К1 – К2) > ЕН.

При Е = ЕН обидва варіанти рівно-ефективні. Остання залежність може представлятись в такому вигляді

ЕН К1 + С1 = ЕН К2 + С2.

Двочлен ЕН К + С називають розрахунковими затратами (ЗР) варіанту, який розглядається зведеним до розмірності поточних щорічних затрат

ЗР = ЕН К + С.

Якщо використати показник ТН, то можна отримати сумарні затрати (ЗС), зведені до розмірності єдиночасних затрат К, тобто

ЗС = К + ТН С.

Нормативні коефіцієнти порівняльної економічної ефективності визначаються за галузевими інструкціями. ............