Теоретичні основи адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України

Аналіз практики функціонування органів державної влади в Україні виявив ряд суттєвих факторів, що заважають ефективному їх функціонуванню. На думку де-яких вчених, важливіші з них полягають в наступному. По-перше, після прийняття Конституції України, не було прийнято дієвих заходів по зміні змісту органів державної влади, переводу їх на принципово нові основи функціонування.

По-друге, немає детальної прогностичної проробки нових проблем управлінського процесу стосовно змін, що відбулись в державі. Однозначного розуміння системи органів державної влади, окремих гілок влади та окремих органів державної влади в практиці та законодавстві не склалось.

По-третє, не зовсім вирішено питання і про структурно-функціональне представлення органів державної влади. Воно ж прямо впливає на розмежування предметів ведення у системі органів державної влади [2].

Конституція України чітко виділяє не конкретні гілки влади, а конкретні її суб’єкти – державні органи та їх системи, що не охоплює вичерпно всіх існуючих видів державних органів. Доктирина «поділу влади» в основному побудована на узагальненнях, найбільш типових функціях державної влади, тоді як реальна система органів держави обумовлюється не тільки цим фактором, а й змістом конкретних функції і компетенції відповідно до потреб організації державного та суспільного життя країни.

Професор В.Б. Авер’янов наголошує, що розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення. Він структурується за функціональною та суб'єктною (інституційною) ознаками. У першому випадку розподіл влади означає виділення основних функціональних видів діяльності держави — законотворення, правозастосування і правосуддя. В другому — означає організаційний устрій держави як сукупність різних видів державних органів — законодавчих, виконавчих і судових (і це — тільки основні види) з притаманною їм компетенцією, тобто державно-владними повноваженнями.

Тому закономірно, що пріоритетним у змісті Конституції є чітке виділення не конкретних гілок влади, а конкретних її суб'єктів (інституцій) — державних органів та їх систем. Особливо якщо враховувати, що "класична" тріада гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової — не охоплює вичерпно всіх існуючих видів державних органів [5].

Як зазначає доктор юридичних наук Т.О. Проценко, органи виконавчої влади посідають одне з головних місць у системі державної влади України. Саме вони відповідно до Конституції і законів України забезпечують здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, розробляють і реалізовують загальнодержавні та регіональні програми соціально-економічного, культурного розвитку, інші цільові програми, вживають заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина, створення оптимальних умов для гармонійного розвитку особистості. Це далеко не повний перелік лише основних напрямів діяльності органів виконавчої влади у центрі та на місцях [2].

На думку професора В.Б. Авер’янова, сфера виконавчої влади визначається тим, що:

1) поряд з тими напрямами реалізації виконавчої влади, які збігаються з власне державно-управлінською діяльністю (тобто державним управлінням), значне місце посідають ті напрями, в яких відсутні характерні ознаки поняття «державне управління». ............