Реферат
Теоретична географія Альфреда Вагнера
Геометрія, геологія, геодезія... - маса наук черпає свої відомості «із Землі». І це не дивно, оскільки всі ми живемо на Землі й вивчаємо явища, які нас оточують. Пограбована всіма, кому не лінь, географія виявляє в наші дні сумне видовище, географи не вважаються серйозними вченими: вони не розробляють зброї масового ураження, не потрясають уяву теоріями простору-часу. Їхня здатність швидко ставити намет, розводити в будь-якому місці планети багаття й скрашувати одноманітне життя виспівуванням не менш одноманітних пісень чому те не цінується в наші дні, але схоже, що дуже незабаром усе переміниться й найголовнішої з наук стане географія, точніше, «теоретична географія». Основоположником теоретичної географії варто вважати німецького вченого Альфреда Вегенера. Звернувши увагу на збіг контурів берегових ліній Африки й Америки, що до нього безсумнівно бачили багато хто, але змушували себе не обертати на це уваги, Альфред Вегенер розробив теорію дрейфу континентів, що оприлюднив у своїй книзі «Походження материків і океанів». Що після цього почалося! Із приголомшуючою критикою на нього обрушилися всі поважаючі себе професори географії, геології, геофізики... промовчали тільки хіба вуж зовсім ледачі й ні до чого не придатні. В 1930 році Вегенер трагічно загинув у льодовиках Гренландії, але думки, які він висловив, пережили свого командира. Нове покоління беззастережно «визнало» його й навіть знайшло формулювання, що влаштовує всіх: «Будучи за професією метеорологом, а також аеронавтом і полярним дослідником, Вегенер, по влучному вираженню Едварда Булларда, належав «не до тієї профспілки».
Зробимо перші висновки. Глобус, як одна з форм графічного подання Землі, містить у собі безодню інформації, і іноді народжуються люди, які вміють читати на ній те, чого інші не вміють. Можливо, таких людей було б більше, якби глобус не був таким незручним або якби нас знайомили з ним не в такому юному віці, коли їм більше хочеться у футбол зіграти, чим замислюватися над тим, чому він такий, якої дістався нам від предків. Отже, основна здатність фахівця з теоретичної географії: уміти читати на карті зовсім не те, що там написано, - приходить тільки в дозрілих літах до тому, хто не завжди ладив із учителем географії в школі й нерідко глухо нарікав на долю: навіщо його змушують учити те, що йому ніколи в житті не буде потрібно. Але один раз він подивиться на глобус і побачить те, що все теж бачать, але, закодовані утворенням, рекламою, засобами масової інформації під маленький гвинтик великої цивілізації, не усвідомлюють той, що ж вони бачать.
Що відбудеться далі, ми добре знаємо по історії Альфреда Вегенера. Він буде доводити, що все це добре видно на глобусі, досить тільки звернути на цю увагу, щоб переконатися, що цей не випадковий збіг, тому що ймовірність збігу дорівнює нулю... Але вчені чоловіки відмовляться бачити те, що їхні очі бачать. Аналогічна ситуація мала місце в часи Галілео Галілея. Він переконував, що моделлю сонячної системи є Юпітер зі своїми супутниками: подивитеся в телескоп, переконаєтеся самі. Але в телескоп ніхто дивитися не став: чого це ми там не бачили в порожній трубці, по обидва боки закритої стеклами? Жерці в усі століття однакові, тому теоретична географія - це доля войовничих дилетантів, яким глобус цікавий не тому, що вони зібралися кудись їхати, або задалися метою швидше розбагатіти, піднявши із дна океану скриню, набиту скарбами, або, пробуривши в землі діру, поживиться нафтою, що зберігалася там; ні, їх притягає таємничий візерунок на кулі, у якому все є таємниця й загадка, цікаві самі по собі.
Світлий геній Альфреда Вегенера дав нам піднесений приклад високого служіння істині. ............
