Реферат

на тему: «Типологічна класифікація мов світу»

План

Вступ

Типи мов

Кореневі мови

Аглютинативні мови

Флективні мови

Інкорпоруючі мови

Недоліки класифікації

Висновок

Вступ

У світі існує безліч мов. Сучасна наука нараховує більше 2500 мов. А як же їх класифікувати, якщо їх тисячі? Уже здавна зародилося дві основні класифікації мов – типологічна, інакше морфологічна, і генеалогічна, інакше генетична.

Принцип типологічної класифікації мов основується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, споріднені вони чи ні, розповсюджені в одній частині світу або у різних, можуть бути об’єднані між собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за все морфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної або типологічної.

Хоча типологічна класифікація нерідко ототожнюється з морфологічною, насправді перше поняття дещо ширше за друге. За типологічної класифікації враховують не лише морфологічну структуру слова, але й загальні фонетичні особливості порівнюваних мов, характер побудови їх словосполучень та речень, їх інтонацію тощо. У свій час Н.С. Трубецькой, наприклад, встановив шість загальних ознак індоєвропейських мов, які на його думку відрізняють їх від мов з іншими структурами (інших типологій). Серед цих ознак називалися не лише морфологічні, але й фонетичні та синтаксичні.

Проте, найчастіше у подібних випадках аналізується морфологічна структура слова, з якої і запозичується сама назва (морфологічна класифікація). Отже, морфологічною, або типологічною, звичайно називають таку класифікацію, в основі якої виявляється перш за все принцип морфологічної будови слова.

Типи мов

Чи мають сенс пошуки спільних елементів у структурі найрізноманітніших мов світу? На це питання слід відповісти безперечно ствердно. Які б не різні мови за своєю граматичною будовою, яка б не своєрідна їх національна специфіка, варто пам’ятати, що основні функції мов єдині: усі вони слугують засобом спілкування, засобом вираження думок та почуттів людей, що живуть у суспільстві. Тому дослідження якихось спільних елементів у структурі мов світу представляє не лише теоретичний, а й практичний інтерес.

Давайте звернемось до структури слова у різних мовах.

Порівнюючи відмінкові форми, наприклад, українського слова стіл (стіл – стола – столу - стіл – столом – столі - столе) з тим, як веде себе відповідне слово у французькій мові (la table), не можна не помітити, що це останнє подібних форм не має. Коли потрібно передати відношення даного слова до інших слів, на сцену виступають прийменники: de la table – «стола», á la table – «на стіл» і таке інше. Саме слово la table ніяких відмінкових флексій не знає, оскільки французька мова відмінків іменника не має.

До французької мови дуже близька у цьому відношенні англійська, що, проте, розрізнює два відмінки іменника (загальний та родовий саксонський). Порівнюючи структури слова в українській мові, з одного боку, із структурою слова у французькій та англійській – з другого, не можна не помітити суттєвої різниці між цими структурами. Для української характерні флексії, для французької та англійської вони не характерні, принаймні у сфері іменника.

Мови, в яких відношення між словами у реченні виражаються перш за все флексіями, зазвичай називаються флективними або синтетичними, а мови, у яких ці ж відношення передаються перш за все прийменниками і порядком слів, - аналітичними. ............