Реферат
З цивільно-процесуального права України
На тему: "Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб"
Київ 2011 р.
План
Вступ
Мета та підстави участі у цивільному процесі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ У цивільному процесуальному законодавстві закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, однак в окремих випадках закон свідомо допускає відступ від цього правила, зважаючи на необхідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави. Тому відповідно до ст.3 ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, державні чи суспільні інтереси. Ця норма є проявом дії принципу публічності у цивільному процесі.
Так, наприклад, відповідно до п.1 ст.165 СК правом на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. У даному випадку справа розглядатиметься порядком позовного провадження. Тому постає питання про позивача у ній? Тобто, хто виступає тією особою, чиї права, свободи чи законні інтереси захищаються у цій категорії справ? Видається, що цією особою є сама дитина, при чому тільки із з 1 січня 2004 року (моменту набрання чинності Сімейним кодексом України) визначено можливість саме цієї особи (неповнолітнього) звернутися до суду за захистом своїх прав. Усі ж інші особи, визначені ст.165 СК, не мають у справі матеріально-правової заінтересованості, оскільки не захищають особистих інтересів.
Виходячи із соціальної сутності держави, яка закріплена у Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошено головним обов'язком держави, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість її діяльності держави (ст.3 Конституції України). Це загальний принцип, однак у системі державних органів визначено окремі з них, які надіються функціями захисту прав людини і громадянина чи створення умов для цього. Такими повноваженнями можуть бути наділені й недержавні організації, а також юридичні та фізичні особи.
Подібність правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, з правовим статусом сторони у справі призвела до того, що в юридичній літературі відповідних органів та осіб іноді іменують "процесуальними позивачами", "заявниками позовів" або "держорганами-заявниками", "сторонами у процесуальному розумінні". Крім того, участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, спрямована "на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями у державному чи громадському житті". Щоб підкреслити цю процесуальну відмінність органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, деякі процесуалісти пропонують називати їх "функціонерами".
Проте, з думкою про доцільність найменування органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, "процесуальними позивачами" погодитися не можна. ............
